1. Новина, яка мене вразила

Квітослава

Я так занурилася в читання, що не одразу почула стук у двері. Лише коли він повторився, і голос сестри нетерпляче промовив: “Квітко, ти тут?”, я отямилася. Вона завжди була така, безпардонна і галаслива. В цій родині їй було дозволено все, а мені — практично нічого. Та я все одно любила її. 

— Так, заходь… — сказала неголосно. 

Юстина тут же відчинила двері, підійшла і сіла на ліжко поруч зі мною. 

 — Батьки сказали тебе покликати, якась важлива розмова!

 Знаючи моїх батьків, я вже могла уявити, що це. Певно, вони знову поїдуть кудись утрьох. А мене залишать вдома. Ну, мені гріх жалітися, я вже принаймні маю мобільний і мене залишають тут саму. Якщо згадати хоча б те, що відбулося після тієї події…

Я мимоволі закусила губу. Ні, це не те, про що я маю згадувати. Я вже майже забула, так і мало бути… 

— Може, знову кудись поїдете, — відповіла врешті-решт. — Куди ти там хотіла, на Балі? 

Про Балі та інші курорти я могла хіба що читати. І то, тому, що мені нарешті дозволили користуватись мобільним та інтернетом.

— Сказали, що це пов’язано з тобою, — протягнула Юстина. — Але подробиць я не знаю. Ходімо скоріше!

Вона взяла мене за руку, але я тут же відсмикнула свою долоню. Мені були неприємні дотики, що ще раз доводило батькам, що я якась “неправильна”. Але вони самі були винні в цьому, в усьому, що трапилось. Певно, я не ненавиділа Юстину тільки за те, що вона завжди літала в своїх хмарах і була такою безтурботною… Може, я їй трохи заздрила, але щиро любила, бо сама знала, що ніколи такою не стану…

***

Коли ми з Юстиною увійшли до вітальні, батько з мачухою сиділи на дивані і про щось розмовляли. Їхні обличчя були заклопотаними. Побачивши нас із сестрою, вони змовкли і  заусміхалися, немов по команді.

— Дівчата, ви тут, добре, сідайте, — сказав батько, якось нервово посміхаючись. — У нас для вас є дуже хороші новини!

Я почувалася насторожено. Бачила, що вони обоє нервують, і знала, що останнім часом у батька були проблеми в бізнесі. Але до чого тут ми з сестрою?

— Ви обидві скоро вийдете заміж! — мачуха раптом заплескала в долоні. — Ви ж раді? Раді? Це багаті люди, з хороших родин… Ну, один точно з хорошої!... — додала вона неголосно. — Хоча… Інший дуже багатий! І впливовий!

— О так, в конгломераті тільки про нього і розмови, — кивнув батько, але якось не дуже впевнено. 

Я подумала про  Олеся. Він був сином батькових друзів, і батько постійно говорив, що було б добре нас одружити. Це був єдиний хлопець, з яким мені подобалося спілкуватись. Може, через те, що він був спокійної вдачі, і з ним було цікаво поговорити про книги і фільми. Я подумала, що, може, й добре, що я скоро вийду за нього заміж. Зможу жити вільно, без постійного контролю від батьків. Може, навіть, переведуся на очне навчання…

— Мене цікавить той впливовий! — одразу сказала сестра. — Він же для мене, правда? Хто він? Хтось із синів акціонерів? Але ж не з самих акціонерів? Я не хочу виходити заміж за якогось стариганя під сорок!

— О ні, мила, ти вийдеш за Олеся, — раптом прощебетала мачуха. — Олесь зовсім не старий і якраз син акціонерів! Як ти хотіла!

— За цього хлюпика і придурка?! — вона насупила брови. — Ні, я не хочу!

— Але ви казали, що Олесь має одружитися зі мною? — наважилась запитати я. 

— Ой, ну казали і казали! Ми підібрали тобі кращого чоловіка. Досвідченого і впливового, самого Гордія Холодного! — сказала мачуха емоційно.

Я помітила, що батько при цьому підтис губи і відвів погляд, ніби йому було соромно дивитись у мій бік.

— Того самого?! — з жахом в голосі перепитала Юстина. — Але ж про нього кажуть, що він… 

— Юстю! — цитьнула на неї мама, а потім поглянула на мене. — Квітко, готуйся до виїзду, збери речі. Завтра зранку тебе повезе машина одразу до Гордія. Він так велів. 

— Куди повезе? — я нічого не розуміла. 

— До твого майбутнього чоловіка. Вся турбота  про тебе тепер лягає на його плечі, — продовжила мачуха. — Радій, що такий багатий і впливовий бізнесмен погодився одружитися з тобою.

Я не могла сказати й слова, горло стиснулося так, що стало важко дихати.

— Ходімо, — Юстина підштовхнула мене в бік. — Я така зла, нащо мені той Олесь? 

— Він хороший, — я відчула, що мої очі наповнюються сльозами. Коли ми вже вийшли в коридор, я притулилася спиною до стіни і глибоко вдихнула, щоб вгамувати сльози.  — Чому я маю кудись їхати? Мене не спитали, чи я хочу заміж за того Гордія!

— Батьки зовсім здуріли… Той Гордій, він же садист, від нього чотири наречені втекли… — з жахом сказала сестра. 

— Що ти маєш на увазі? — мені хотілося, щоб вона зараз розсміялася і сказала. що це просто жарт. 

— Я чула, що в нього є спеціальна кімната, — вона почервоніла. — Така, як в тих фільмах… І що він там робить все, що хоче, з тими дівчатами. А вони потім відміняють заручини. 

— Але завжди наречені переїжджають до свого чоловіка після весілля, — мені хотілося довести їй, що усе неправильно, хоча я й розуміла, що Юстина абсолютно нічого тут не вирішує. — Ми ще ж навіть не заручені, чому я маю переїжджати?