Глава 14

Ліам став між дівчатами, змушуючи їх припинити бійку. Єва винувато опустила голову. Уявляла в якому вигляді постала перед чоловіком. Пом'ята сукня, розтріпане волосся, розпашілі щоки не додавали привабливості. Куточок губи обпікало вогнем. Дівчина доторкнулася пальцем до вуст та стерла сліди крові. Схоже гострі кігтики Шарлін подряпали шкіру. Баронеса не стримувалася у висловлюваннях:

— Вона знову хотіла мене вбити. Айлін варто зачинити у клітці й не підпускати до людей. Дикунка! Рей тобі цього не пробачить. 

Зелені очі Шарлін горіли нездоровим блиском, з брови стікала кров. Рукав рожевої сукні надірваний, намисто впало з шиї та валялося на підлозі, розсипавшись кораловими бусинами на килимі. Єва не збиралася виправдовуватися. Загрозливо виставила палець вперед:

— Ти можеш господарювати у спальні Рея та решті частині будинку, але бібліотеку та мої покої не чіпай. Я настільки не бажаю бачити ні тебе, ні Рея, що навіть не розгулюю маєтком. Єдине місце, де мене можна знайти – це бібліотека та мої покої. Ти знала про це, але все одно з’явилася з безглуздою умовою перефарбувати стіни. Ти зробила це навмисно, щоб дошкулити мені. 

— Я зробила це оскільки приміщення потребує ремонту. Мені не подаються ці зелені шпалери із золотистими ромбиками. Цей несмак варто змінити.

– А мені подобаються, — Ліам зробив крок до Шарлін та навис над неї кам’яною стіною, — ці шпалери обирала моя мати. Ти нічого не зміниш у цій кімнаті. Не посунеш жодну книжку, зрозуміла?

— Як ти смієш, так до мене говорити? Я…, я ж… — Шарлін, задихаючись від сліз, не могла закінчити речення.

— Хто? — Ліам запитально звів брови догори, — коханка Рея? От і господарюй у його спальні.

Зелені очі Шарлін округлилися та нагадували великі блюдця. По її обличчю потекли горошини сліз, а голос тремтів, наче тонка билина на вітрі:

— Ти з нею заодно? Змовилися, щоб позбутися мене.

— Повір, особисте життя Рея мене не цікавить. Я просто не бажаю, щоб у бібліотеці щось змінювалося. Цю кімнату облаштовувала матір.

Ліам говорив про матір з особливим теплом у голосі. Єві захотілося його обійняти. Останнім часом таке бажання надто часто відвідує її думки. Шарлін витерла сльози з обличчя та гордо підняла голову: 

— Я про все розповім Рею. Такого ставлення до себе я не терпітиму.

Шарлін вибігла з покоїв, гучно грюкнувши дверима. Єва дивилася на чоловіка та почувалася маленькою дівчинкою, яку захистив хоробрий лицар. І хоч він це зробив виключно через пам’ять про маму, проте ця думка окутувала теплом її самотнє серце. Ліам перевів погляд на неї. Жовті очі заворожували та виблискували золотом. Не відриваючись від споглядань вуст Єви, ельф розлючено гаркнув на слуг:

— Залиште нас! 

Слуги порозліталися, мов сполохані птахи. У кімнаті запанувала тиша. Єва дивилася на чоловіка й поглядом окреслювала його стан. Не розуміла, як чоловік може бути таким вродливим. Якщо при першій зустрічі він здавався їй звичайним, то зараз засліплював своєю красою. Він розлютився. Звісно, провокуючи Шарлін, вона вчинила не розумно, проте повзати у її ногах не збиралася. Готувалася почути нотації, щодо своєї поведінки, проте чоловік не поспішав щось говорити. Риси обличчя пом'якшали. Ліам простягнув руку та лагідно доторкнувся до пошкодженої губи:

– Болить?

Це жест викликав млість у серці дівчини. Його дотик здавався цілющим, а погляд заворожував. Для чогось, чоловік пальцем окреслив її вуста, змушуючи ніяковіти. Від цих дотиків Єва танула наче перший сніг на сонці. Ліам забрав руку і дівчина нарешті змогла витиснути з себе хоч якісь слова:

— Ні, лише злегка дошкуляє. Це моя перша бойова рана, — дівчина винувато прикусила губу, облизавши краї, де щойно торкався Ліам, – знаю, мені слід бути стриманішою, але я змушена захищатися. Не знаю, що ще можу зробити, щоб уникнути конфліктів і нікому не заважати. На спільні трапези не з’являюся, нікого не чіпаю, не ходжу маєтком, навіть на другому поверсі жодного разу не була. 

— Була. Ти неодноразово зупинялася у гостьових покоях і навіть, одного разу, навідувалася у мої апартаменти.

— Це не я, а Айлін. Невже мені ніколи не повірять?

Розпач стиснув душу дівчини. Не витримала і з її очей потекли сльози. Гірко усвідомлювати, що чоловік, до якого лине серце, їй не вірить. Вона довірилася, розповіла правду, а він вважає все обманом. Ліам наблизився до неї та згріб у заспокійливі обійми. Повільно провів долонею по щоках, витираючи сльози.

— Пробач. Я спробую тобі повірити. Айлін такого наробила, що цілком може вдавати й амнезію, і обмін тілами. Не хочу пошитися у дурники. 

— Не знаю, як мені довести, що я не брешу.

— Ну, те що я тебе обіймаю і ти не бризкаєш отрутою, переконливий аргумент, — ельф злегка посміхнувся. Своїми словами, він наче вбив кіл у її серце. Звісно, наївно сподіватися, що Ліам може зацікавитися нею та… покохати.  Ображена дівчина схопила його за лікті:

— То ти мене обіймаєш тільки тому, щоб подивитися, як я відреагую?

— Ні, я обіймаю тебе, бо хочу це робити, — чоловік нахилився вперед. Його дихання обпалювало обличчя, а вуста ледь торкалися шкіри, — які чоловіки тобі подобаються, Єво?