Глава 12

Рей різко розвернувся та пішов до будинку. Ображена, Єва попрямувала геть. Якомога далі від маєтку, який, мабуть, ніколи не стане рідним, та чоловіка, черствого, безжального, бездушного. З кожним кроком віддалялася від будинку та почувалася вільніше. За всі дні перебування тут, Рей навіть не запропонував оглянути острів. Дівчина йшла квітучою поляною й маєток зник з поля зору. Йшла на звук моря, який манив до себе.

 Єва зупинилася на краю стрімкого берега. Він звисав над водою й весь острів тримався наче на кам’яному стовпі. Дівчині така форма острова нагадувала плоский гриб і залишалася загадкою. Вдихнула свіже повітря на повні груди та вдивлялася за горизонт. Морські хвилі билися об скали, наспівуючи тужливу пісню. Помітила, як на відстані кількасот метрів від неї біг хлопчик. Він наче не помічав її. Рухався, широко розправивши руки, ніби готуючись до польоту. Наблизився до краю берега та стрибнув у воду. 

Єва схопилася долонею за рота. Перелякана, побігла вздовж берега, виглядаючи дитину серед морських хвиль. Добігла до місця його падіння, проте хлопчика ніде не було видно. Зупинилася та з надією в очах дивилася на море. Нарешті, помітила світле волосся і дитина на кілька секунд випірнула з води. Хлопчика знову поглинуло море і Єва не роздумуючи стрибнула донизу. У ту мить, вона зовсім не думала про наслідки, головним було врятувати малечу. 

Дівчина впала у море. Тепла вода огорнула тіло та намочила одяг. Сукня відчутно поважчала і тягнула донизу. Єва борсалася у воді й намагалася виплисти на поверхню. Хвилі відносили її до “стовбура”, що тримав острів. З кожною секундою їй не вистачало повітря, у грудях відчувалася задуха, та затягувало на дно. Одна туфля злетіла з ноги, а слідом за нею загубилася й інша. Подумки Єва встигла попрощатися з життям. Їй здавалося, що це  найбезглуздіший порятунок у світі. У спогадах виник образ Ліама. Мовчазний, насуплений, з докором дивився на неї жовтими очиськами й махав голою. Єва розізлилася. Навіть перед смертю думала про Ліама.

Чиїсь руки підхопили її за плечі та потягнули на поверхню. Випірнувши, дівчина жадібно хапала ротом повітря. Над головою звисав острів та бракувало світла. До “стовбура” її тягнув той самий хлопчик, якого вона поривалася врятувати. Натомість він врятував її. Знайомий голос породив у серці паніку:

— Надумала закінчити життя самогубством? Не вийде, я не дозволю.

Єва повернула голову і побачила Ліама. Він тримав її за інше плече, скеровуючи напрямок. Вони наблизилися до “стовпа” й дівчина відчула під ногами кам’янисту поверхню, яка утворювала невеличкий відступ. Ліам допоміг залізти на нього. Єва схопилася за чоловіка, наче за рятівну соломинку. Вона стала на ноги й вода сягала колін. Дівчина тремтіла, міцно трималася за мужні плечі й горнулася до ельфа. Його долоня притримувала талію, а інша торкалася спини. Його очі виказували гнів:

— Чим ти думала, скочивши у воду?

— Я хотіла врятувати дитину, — дівчина шморгнула носом. Розуміла, повелася нерозважливо, але не могла спокійно дивитися, як тоне малеча. Ліам похитав головою:

— Іхтіосапіенса не потрібно рятувати від моря.

— Кого?

Тільки тепер Єва побачила на пальцях хлопчика перетинки, а над вухом зябра. Дитина пірнула у воду, залишивши дівчину наодинці з Ліамом. Хлопчик не тонув та не потребував допомоги. Очевидно він чудово плавав і навіть дихав під водою.

Близькість чоловіка п’янила та затьмарювала розум. Єва, сильніше притиснувшись до нього, приклала голову до міцних грудей. Серце чоловіка тріпотіло так, наче бажало вилетіти на волю. Дівчині подобалися ці обійми. Навіть попри неприязнь, Ліам не поспішав її відпускати. Єва тихо зізналася:

— Я не знала про існування іхтіосапіенса. Гадала, то звичайний ельф, що впав у море. Ельфи ж не вміють дихати під водою, так?

Дівчина підняла голову та спіймала відблиски здивування на обличчі Ліама. Він обережно схопив мокре пасмо її волосся, що вибилося із зачіски й лоскотало щоку. Повільно, лагідно торкаючись пальчиками ніжної шкіри, заправив його за вухо. Цей жест здавався над інтимним та розпалив у животі Єви багаття. Проте чоловік не надав цьому значення:

— Айлін ніколи б не ризикувала собою заради когось. Ти точно не вона?

— Точно. Шкода, що ти мені не віриш. Я сподівалася, що ти допоможеш мені повернутися.

Ліам уважно вдивлявся в її обличчя, наче намагався знайти на ньому усі відповіді. Ніби вивчаючи, окреслив пальцем брову, опустився нижче до щоки та провів доріжку до губ. Ці дотики викликали млість у серці дівчини. Вона не розуміла своєї реакції на цього чоловіка. Дівчин зосередила погляд на пухких вустах, які снилися вночі. Хотілося відчути їх дотик на собі. Ельф злегка нахилився до неї, розбурхуючи це бажання:

— Мені називати тебе Євою?

— Називай як хочеш. Можеш навіть не вірити, головне допоможи знайти кулон. Підозрюю, саме через нього я опинилася у тілі Айлін.

— Що хотів лорд Ексвуд від тебе? 

Ці слова миттю протверезили дівчину. Усвідомила, Ліам у небезпеці. Єва хотіла розповісти все, проте не могла вимовити й слова. Кожна спроба закінчувалася невдачею, язик затягувало, а у грудях перчило. Згадала маніпуляції Гудвіна з медальйоном. Припускала, саме той випалений знак не дає змоги зізнатися та попередити про небезпеку. Несподівано для неї, з її вуст зірвалися слова: