Глава 8

Рей велично покинув кімнату, а Єва ледь стримувалася, щоб не розридатися. Зарозумілий, нахабний тиран. Намагається перетворити її на бранку, все, як і попереджала Бетані. Злість обпікала груди та заважала дихати. Ліам, наче помітив її стан, відпустив лізуна:

— Не переймайся. Рей хоч і буває нестерпним, проте у нього добре серце. У тебе, мабуть, теж, інакше лізун би так не реагував. Ти майстерно ховаєш свою світлу сторону під товстим шаром негідних вчинків.

Лізун підбіг до дівчини та трансформувався у ковдру. Зайняв вертикальне положення і накрив собою спину Єви. Висів на ній наче плед, щільно охопивши тіло. Дівчина здригнулася та зіщулилася:

— Він мені не зашкодить? Не проковтне?

— Теоретично у нього немає рота, як і інших органів. Це звичайний лізун, чому поводишся так, наче вперше його бачиш?

— Бо так і є. Там, де я жила раніше, немає лізунів. Ну, точніше є, але то дитячі іграшки й вони не живі.

— Наскільки мені відомо, у палаці повно лізунів.

Такі слова Ліама ще більше розізлили дівчину. Він їй не вірить. Цей факт ще більше підсилив бажання знайти спосіб повернутися додому. Дівчина винувато опустила голову:

– Я мала на увазі не палац. Не зважай, все одно ти мені не віриш. Як відірвати лізуна від мене?

— Ніяк. Він сам тебе залишить, коли втратить цікавість.

— То мені тут стояти днями?

— Не обов’язково, хіба сама виявиш таке бажання. Арчі, допоможеш Айлін знайти потрібну книгу? Якийсь любовний роман про нерозділене кохання.

Лізун стік з дівчини та підповз до стелажа. Закрутився у спіраль й наче змія, потягнувся до верху. Випрямився та зняв з полиці книгу. Покрутившись, простягнув її Єві. Дівчина вражено схопилася за книгу:

— Він ще й читати вміє?

— Ні, просто знає де які книги знаходяться. Мати любила проводити час у бібліотеці, от і навчила його.

— Неймовірно, проте я краще б почитала зоологію. Мені не завадить дізнатися більше про лізунів та коморниць. Бетані сказала, що вони не кусають.

Ліам, наче виправдовуючись, поправив рукав піджака:

— Я пожартував. Не думав, що боятимешся звичайних метеликів. Ти або справді не Айлін, або вміло граєш свою роль. Чомусь я більш схильний до останнього. Вибач, але у мене справи. Змушений відлучитися. Гарного дня!

Навіть не дочекавшись відповіді, ельф зник за широкими дверима. Єва, стиснувши книгу,  сумно дивилася йому у слід. На відміну від свого брата, він здавався милосердним. Вродливий, шляхетний, напевно розбив не одне дівоче серце. Його губи манили й здавалися забороненим солодким нектаром, який не судилося скуштувати. Лізун торкнувся її руки й розвіяв непотрібні мрії. Дівчина похитала головою:

— Ця книга мені не потрібна. Будь ласка, знайди мені щось про дорогоцінні прикраси. Прозорий кулон у вигляді листочка.

Лізун підповз до стелажа біля каміна. Вигнувся дугою та дістав старий фоліант. Єва взяла важку книгу до рук і поставила на стіл. Зручно розмістившись в кріслі, почала обережно гортати пожовклі сторінки. На кожному аркуші намальована прикраса з оцінювальною вартістю, складом матеріалів та вагою каміння. Дівчина уважно переглядала сторінки, в надії знайти потрібну прикрасу. Не помітила, як засиділася до вечора. Легкі сутінки заглядали у кімнату і на порозі з’явилася Бетані:

— Ви й досі тут? Ходімо, потрібно переодягнутися, щоб за вечерею ви засліпили вродою Рея.

Дівчина закрила книгу, в якій так і не знайшла інформацію про кулон, та нервово пирскнула:

— Він заборонив мені з’являтися на спільних трапезах. В обмін на це, дозволив користуватися бібліотекою. Я вечерятиму у своїх покоях, як винуватий в’язень. 

Бетані схопилася долонею за рота та вражено охнула:

— Він не може. Ви не бранка, а його законна дружина та господиня цього дому. Барон уже поїхав, проте залишилася ця профурсетка Шарлін. Не розумію, чому ви дозволяєте так з собою поводитися.

— А що я можу зробити? На мої істерики Рей не зважатиме, а розмова з Шарлін нічого не дасть.

— І ви здалися? Так просто поступитися місцем господині?

— Якщо чесно, то я й сама не бажаю бачити Рея за трапезою, — на відміну від Ліама. З ним, Єва вечеряла б охоче. Злякавшись своїх думок, дівчина підвела з-за столу та направилася до виходу, — він весь час мене принижує та демонстративно показує зневажливе ставлення. Бувай, Арчі! Завтра зустрінемося.

Лізун розтікся на канапі прозорою ковдрою, де встиг засумувати. Підняв трикутний кінчик доверху та помахав ним. Наче злякавшись, Бетані приклала долоню до серця:

— Не знала, що у Коліссонів є лізун.

— Лізуни небезпечні? 

— Ні, проте досить набридливі. Ви ніколи їх не любили.

Направившись до покоїв, Єва вийшла з бібліотеки. Вона вечеряла сама й сум огорнув душу. Почувалася зайвою, самотньою та нікому не потрібною. Закінчивши трапезу, вирішила прогулятися. Неспішно рухалася доріжками й зрештою, зійшовши з них, крокувала травою, здіймаючи пилок квітів. Сіла біля озера й сподівалася знову побачити Ліама. Розуміла, це дурість. Навряд чи він прийде сюди знову. Минуло багато часу і ніхто не поспішав приходити до дівчини. Зневірившись, жбурнула в озеро яблуко, яке перед тим вертіла у руках.