Глава 7

Несподівана турбота дивувала та породжувала надію, що їй повірили. Дівчина, невпевнено вклавши пальчики у його долоню, стала на ноги. Єві подобалося торкатися рук ельфа. Цей дотик… Теплий, обережний, лагідний. Дарував спокій та примарне почуття безпеки. Вона вдивлялася в очі, які нагадували сонце, і боялася згоріти у їхньому обпікаючому полум’ї. Нервово облизавши губи, все ще не відпускала долоню чоловіка:

— Я б ще погуляла. Не хочу йти до маєтку, який здається в’язницею.

— Не боїшся, що тебе покусають комокриці? — Ліам висмикнув руку і дівчина стиснула пальці в кулак, намагаючись зберегти тепло чоловіка. У пошуку небезпеки, перелякано роззирнулася навколо:

— Це ще що за тварини?

— Комахи. Місце їхнього укусу гноїть і повільно заживає.

Єва мимоволі здригнулася. У неї й укус комарів довго гоївся, а від цих невідомих створінь може й взагалі померти. Хоча тіло Айлін, можливо, реагує по-іншому. Не хотілося це перевіряти й дівчина поспішила до будинку. Ліам крокував поруч. Від його кроків, золотистий пилок квітів здіймався доверху та осідав на штанах. Чоловіка це наче не хвилювало. Він продовжував впевнену ходу:

— Як твоя голова?

— Що? — Єва не зрозуміла запитання й вирішила уточнити.

— Твоя голова. Ти скаржилася на головні болі.

— А…, — дівчина почувалася злодієм спійманим на крадіжці. Здавалося Ліам відкрив її обман, — вже краще, дякую! Свіже повітря допомогло.

Вони підійшли до маєтку. Єва піднялася східцями на терасу. Ліам залишився стояти на доріжці:

— Добраніч, Айлін. Не раджу виходити вночі з будинку. Звісно, якщо з тобою щось станеться, то мій брат тільки зрадіє, але я не хочу нещасних випадків у маєтку.

– Дякую за чесність! Добраніч!

 Через балконні двері Єва зайшла до своїх покоїв. Щільно зачинивши їх, сподівалася, комокриці  не проберуться до кімнати. Розвернулася і наштовхнулася на суворий погляд Бетані:

— Гуляєте з братом свого чоловіка? Що ви задумали?

— Нічого, він випадково побачив мене у саду та попередив про можливі укуси комокриць. 

— Що за вигадки? — Бетані підозріло зіщулила очі, — комокриці звичайні метелики й вони не кусають.

Єва не розуміла навіщо Ліам збрехав. Очевидно хотів випровадити її до маєтку. Дівчина сіла на табуретку перед комодом з великим дзеркалом та почала знімати персні:

— А горинії небезпечні, чи це знову вигадки Ліама?

— Ви ходили до озера? — Бетані приклала долоню до грудей в області серця, — добре, що не постраждали. Ці риби мають великий апетит. Одного разу з’їли цілого ламантина, який вирішив покупатися. Навіть кісточки не залишили.

— Хоч тут не обманув. 

До покоїв зайшла служниця й допомогла Єві переодягнутися у нічну сорочку. Дівчина швидко заснула. Вранці її розбудив дзвінкий голос Бетані:

— Прокидайтеся, Ваша Світлосте! Ви повинні долучитися до сніданку й  всіх засліпити своєю красою.

— Не хочу, – дівчина накрила ковдрою голову, — Рей знову мене принижуватиме. 

— Але ви повинні, — Бетані різко смикнула ковдру, оголюючи дівчину. — До вашого відома, Шарлін цілу ніч провела у покоях Рея. Ви маєте сяяти вродою та завоювати серце свого чоловіка. Застосуйте природний шарм, зачаруйте його так, щоб він навіть не дивився у бік тієї профурсетки.

У грудях дівчини розгорілися вогники ревнощів. Звісно, вона знала для чого приїхала Шарлін, але підтвердження цих здогадів сприйняла болючіше, ніж очікувала. Єва сіла на ліжко:

— Якщо Рей бажає її товариства, то нехай так і буде. Мені до нього немає справи, цей шлюб нікому не потрібна фікція.

— Не кажіть так, – служниця плеснула в долоні, — якщо ви не втрутитеся, то скоро Шарлін тут хазяйнуватиме.  

— Нехай, я взагалі не планую тут довго перебувати.

Єва вирішила розпочати пошуки кулона, чи іншого способу повернутися додому.  Не мала жодного бажання жити поруч з чоловіком, який відкрито її принижує. Бетані відчинила шафу та почала перебирати сукні:

— І куди ви підете? Король не прийме вас назад до палацу. Це ж ганьба! Єдиний  варіант, це закохати в себе Рея.

— Він уже закоханий і не у мене. 

— Пф…, із Шарлін добре проводити час, але як дружина вона точно не підходить Рею, — служниця вибрала яскраву червону сукню та повісила на ширму, — підіймайтеся та йдіть зваблювати свого чоловіка.

Єва стомилася сперечатися, тому мовчки одягнула запропонований одяг. Вона сумнівалася, що дана сукня підходить для сніданку, проте змовчала про свої перестороги. Тканина щільно обтягнула тіло, але декольте виявилося скромнішим, ніж у сукні, в якій вона вечеряла. 

На сніданок Єва знову спізнилася. Зайшла тоді, коли вже всі розпочали трапезу. Ліам розмістився біля Рея, а місце господині було зайняте. Очікувано, на ньому сиділа Шарлін. Вона зміряла презирливим поглядом Єву і впустила виделку на підлогу. Дзвінкий стук порушив незручну тишу, що нависла над залою. На столі не було вільної тарілки, й очевидно, що герцогиню ніхто не чекав тут побачити.