Глава 5

Будинок тонув у зелені. Широкі листки заплели стіни, у довгастих ящиках біля вікон висаджені квіти, а світлові квіти сягали зросту людини. Плац, на який приземлилися ламантини, оточений фруктовими деревами. Роззираючись, Єва несміливо попрямувала до будинку. У просторому холі чекала вистроєна в ряд прислуга. Рей зневажливо фиркнув у їхній бік:

— Я стомився, за годину чекаю на вечерю.

Чоловік піднявся сходами та зник з поля зору. Розгублена Єва стояла на порозі й не знала, як бути далі. Герцог не представив її як господиню дому, не показав, де знаходяться її покої й взагалі, проігнорував присутність дівчини. Вона відчувала на собі зацікавлені погляди прислуги, які на щось очікували. Дивилися на неї вороже і явно не зраділи новій господині. Здавалося, кожний здатний підсунути отруту, чи зіштовхнути зі стрімкого урвища, що оточує острів. Дівчина почувалася загнаною ланню у ведмежу пастку.

 Незручну тишу порушив Ліам. Чоловік впевнено зробив крок вперед та звернувся до слуг:

— Ви вже знайомі з герцогинею, але від сьогодні вона ваша господиня, дружина Рейнольда, герцогиня Айлін Коллісон. Це, — чоловік вказав на ельфійку у білому чепчику, — старша економка Дора. У разі чого звертайтеся до неї. Вона проведе вас до покоїв, матимете годину, щоб відпочити, а потім спуститися до столової на вечерю. Гадаю, оглядати маєток немає потреби, оскільки ви вже тут бували. 

Єва звернула увагу на ввічливе звертання на “ви”, яке раніше було відсутнє. Вона вдячна чоловіку за цю виставу з вдаваною повагою. Після приниження Рея, не сподівалася на нормальне ставлення до себе, проте Ліам здивував. Всупереч ненависті, повівся як джентльмен. Дівчина кивнула:

— Звісно, але я б не відмовилася від короткої екскурсії. Мені потрібно оновити спогади.

— Дора покаже вам все, що вас цікавить. Прошу вибачити мені, справи. Зустрінемося за вечерею.

Ліам ледь схилив голову та піднявся східцями на другий поверх. Рухався граційно, швидко долав сходинки. Широку спину прикривав синій піджак, на плечі спадало недбало зачесане світле волосся, а тісні кальсони обтягли м’язисті ноги. Дівчина  мимоволі замилувалася ним. Безперечно він привабливий чоловік і володів особливим шармом. Злякавшись свого захоплення, перелякано потрусила головою та відігнала недоречні думки навіяні вдячністю.

— Прошу, герцогине, за мною, — Дора впевнено попрямувала коридором і Єва вирушила за нею.

На відміну від чоловіків, шлях до її кімнати не вів на другий поверх. Вони йшли просторим коридором, оминаючи високі двері. Бетані наздогнала Єву та шепнула на вухо:

— Сподіваюся, Рей виділив вам не темницю. Уявляю цей сморід, сирість та пацюків.

Жінка гидливо скривилася. Таке припущення породило страх у серці дівчини. Вона ж нічого не знає про цей світ. А що як ті пацюки більші за неї? З’їдять і не помітять. Не дарма Ліам натякав на другий шлюб Рея. Від таких думок по спині дівчини пробіглися сироти. Очевидно, що такі віддалені покої вибрані не просто, як мінімум, щоб якомога менше бачити її. Дора зупинилася перед останніми дверима та відчинила їх:

— Ваші покої, герцогине!

Єва боязко зайшла до кімнати та зупинилася на порозі. Всупереч очікуванням, покої виявилися розкішними й затишними, проте це тільки на перший погляд. Дівчина все ще чекала підступу. Над широким ліжком звисав напівпрозорий балдахін синього кольору. Біля нього розставлені світлові квіти різних кольорів та розмірів. Стіна біля холодного каміна вимурована каменем привертала увагу. Витончені ліпнина, високі колони, опукла стеля, наштовхували на думку, що вона перебуває у музеї. Найбільше Єві сподобалося велике панорамне вікно, яке займало майже всю стіну. Не стрималася й підійшла до скляних дверей. Відчинивши їх, опинилася на терасі з виходом до саду. Безперечно це були чудові покої, на які дівчина навіть не сподівалася. 

Цілу годину Єва роздивлялася покої, вмилася, злегка освіжилася після подорожі та переодягнулася у яскраву зелену сукню. На шию їй одягнули смарагдове кольє, а на вуха такі ж сережки. До столової зали вона зайшла, як справжня герцогиня з високо піднятою головою. У залі нікого не було, проте сервірований стіл на шість персон викликав цікавість. 

Єва навіть не знала, хто ще живе у цьому будинку і фантазія висувала різні припущення. Дівчина підійшла до барвистої софи, яка переливалася кольорами веселки, та зручно розмістилася на ній. Вирішила скористатися присутністю Дораті й дізнатися про цю сімейку хоч щось:

— Батьки Рея теж живуть у цьому маєтку?

Економка здивовано покосилася на дівчину:

— Ні, Ваша Світлосте! Ви ж знаєте, що вони померли кілька років тому.

Єві стало незручно. Уявляла, як вона виглядає в очах жінки. Підозрювала, що зі своїми питаннями вона здається дивачкою. Дівчина прикусила губу та винувато опустила голову:

— Я змушена зізнатися. У мене проблеми з пам'яттю і я забула багато речей. Якщо чесно, то майже нічого не пам’ятаю про Рея та його сім’ю. Чи не будете ви ласкаві, розповісти мені щось про них?

Дора дивилася округлими очима й здавалося, як і всі, не вірила жодному слову. Проте жінка не виказувала справжнього ставлення та стримано кивнула:

— Авжеж, Ваша Світлосте! Що саме вас цікавить?

— Ліам одружений? — Єва подумки ляснула себе по лобі. Замість того, щоб цікавитися своїм чоловіком, вона запитала про його брата. Економка хитро зіщулила очі: