Глава 4

Єва прокинулася від скрипу ліжка. Вона навмисно не розплющувала очей. Чула кроки Рея. Він, мабуть, одягнув піджак та вийшов з покоїв, гучно гримнувши дверима. Дівчина видихнула з полегшенням. Усю ніч намагалася зайвий раз не рухатися та триматися якнайдалі від свого чоловіка. 

Сонячні промені освітлювали кімнату. Єва сонно потягнулася та сіла. Спати у сукні виявилося незручно, проте оголюватися у присутності Рея не мала наміру. У двері невпевнено постукали. До покоїв забігла молода дівчина. Коричнева сукня з білосніжним фартушком та чепчиком на голові, наштовхували на думку, що вона служниця. Дві рожеві коси спускалися до поясу, а блакитні очі виказували страх. Дівчина низько поклонилася і позаду неї з’явилася Бетані:

- Доброго ранку, герцогине! Я рада, що вам уже краще. Допомогти вам одягнутися? – глянувши на Єву, винувато опустила погляд на підлогу, — вибачте, бачу, ви вже одягнулися, чи…, – наче усвідомивши щось жахливе, прикрила рота долонею і прошепотіла, — ви спали у сукні?

— Звісно у сукні. Як виявилося, цей шлюб ярмо для нас обох. Мені потрібно переодягнутися, — Єва підвелася і служниця одразу пішла за ширму. Єва звернулася до Бетані, — як гадаєш, мені дозволять залишитися з батьками? У мене ж є батьки? Скажу, що до чоловіка приїду пізніше. Потрібно ще речі зібрати, підготуватися і тому подібне.

— Мені жаль, що ви нічого не пам’ятаєте, — зробивши драматичну паузу, Бетані похитала головою, — ваші батьки загинули. Король взяв вас під свою опіку. Ви жили у палаці. Він піклувався про вас, ні в чому не відмовляв, тому і змусив Рея одружитися. Спочатку володар не наполягав на цьому шлюбі, але після того, як герцог вас збезчестив, у нього не залишилося вибору. Король чітко віддав наказ, сьогодні ви відправляєтися у маєток Колісонів, не варто йому перечити. Зрештою, володарю теж набридли ваші витівки.

Єва мовчки дивилася, як її одягають у довгу бордову сукню, що сягала щиколоток. Пряма, з тісним корсетом, щільно облягала струнку фігуру. Світле волосся зібрали позаду, заплели тонкі коси, які розсипалися серед розпущеного волосся. Дівчина дивилася у дзеркало та звикала до своєї нової зовнішності. Досі незвичними здавалися гострі вуха, з яких звисали сережки. Єва потягнулася до них пальцями.

Змах руки злякав служницю й вона інтуїтивно руками прикрила голову й заплющила очі. Єва теж здригнулася від такого жесту:

– Ти чого? 

– Пробачте герцогине, прошу, не карайте. Поправити вашу сукню?

Служниця квапливо почала розгладжувати складки. Єва стояла нерухомо й навіть не знала як реагувати. Припускала від Айлін, служниці часто діставалося, не виключала навіть рукоприкладство. Вона випрямилась і від цього здавалася ще вищою.

– Як твоє ім’я?

– Летисія, Ваша Світлосте, але можете називати як забажаєте, – блакитні очі несміливо дивилися на Єву. Бетані пирскнула від сміху:

— Раніше ви її називали “Ей, ти!”, і ніколи не цікавилися іменами слуг.

— Не дивно, що мене всі ненавидять. Будем виправлятися, — Єва поправила зачіску, — до речі, ви не бачили кулона? Прозорий, у вигляді листочка?

— У вас не було такого кулона.

Слова Бетані засмутили дівчину. Вона досі не розуміла яким чином потрапила у це тіло та як повернутися назад. Єдине припущення – через кулон. З такими думками зайшла до столової зали. Гості розпочали трапезу, а король невдоволено зиркнув на племінницю:

— Спізнюєшся!

— Пробачте, це ненавмисно.

Єва сіла біля Рея та розпочала трапезу. Чоловік навіть не глянув на неї й не вимовив жодного слова. Його ненависть відчувалася у кожному жесті, подиху, погляді. Дівчина їла мовчки й не уявляла, як житиме з Реєм. Здавалося, між ними глибока прірва, яку ніколи не здолати. Єва не боялася припустити, яке майбутнє їй приготував цей чоловік. 

Підозрювала, заради помсти він здатний на все. Вчора не дарма Ліам, виголошуючи тост, наголосив на другому шлюбі, який тут заборонений. Розсцінювала це, як попередження про небезпеку. Очевидно, Рей бажав стати вдівцем. Уважно стежила за королем і коли він, закінчивши снідати, підвівся та поважним кроком направився до виходу, дівчина підбігла до нього:

— Ваша Величносте! Дозвольте звернутися!

Єва не знала чи не порушує встановлених норм, але мусила хоча б спробувати уникнути жахливої долі з нелюбом. Володар зупинився та обморозив її крижаним поглядом. Мовчки кивнув, цим жестом дозволивши дівчині говорити далі:

— Прошу дозволити мені залишитися у палаці. Я погано почуваюся і, з вашого дозволу, до маєтку чоловіка відправлюся пізніше.

— Це виключено, – слова короля прозвучали мов вирок, негайний до виконання, — ти їдеш з герцогом сьогодні. На жаль, я не зможу тебе супроводити, маю важливі справи. Цей сніданок можеш вважати прощанням.

Впевненим кроком король вийшов із залу. Дівчина міцно стиснула губи. І це рідний дядечко? Схоже, Айлін і йому чимось допекла, якщо король так холодно попрощався й навіть не вийде супроводжувати. Втративши надію, понуро пішла до покоїв, де слуги збирали залишки речей. Боялася, якщо покине палац, то назавжди втратить шанс повернутися додому. 

Надто швидко настав час вирушати до маєтку Коллісонів. Дівчина йшла просторими коридорами й з кожним кроком вона відчувала як ярмо шлюбу сильніше затягується на шиї. Разом з Бетані вийшла на широкий плац й застигла від здивування. Увагу прикували дивні створіння, схожі на гігантських ламантинів. Сіра гладка шкіра виблискувала на сонці, широкі ласти щільно приплюснуті до тіла, а масивний веслоподібний хвіст розмахував у різні боки. Вузькі темні очі дивилися на неї, а мохнатий ніс з круглими ніздрями вловлював кожен запах. Проте найдивнішими здавалися його крила. Складені вдвоє нагадували крила кажанів. На спині кріпилася будка, схожа на карету без коліс. Коричнева, обвідки покриті позолотою, з вузькими дверцятами та напівпрозорими тюлями зеленуватого відтінку здавалася розкішною. Єва не стримала здивування: