Розділ 16

Фелікс завчасно вимикає будильник, щоб  раніше часу не розбудити Стефанію. Вона вчора потусила на славу, того спатиме напевно до обіду. Хлопець підводиться з канапи й прямує до ліжка, щоб забрати з обличчя дружини волосся.

— Яка ж ти нечупара.—  посміхається Заріцький й ховає її  холодну руку під ковдру.

— Чого тут крутишся? Жити набридло? —  Стефа крізь сон відчуває чужі дотики. Вона різко відкриває очі й незадоволено дивиться на свого чоловіка. І от чому він такий гарний? Та, ні здалося.... 

— Виспалася? Голова не болить після вчорашнього, юна алкоголічко? — Фелікс згадує, що вчора виробляла його дружина. Хлопцю так і хочеться засміятися, але не можна, бо отримає по своїй прекрасній фізіономії.

— Боже як смішно. Можна подумати ти ніколи не напивався? — Стефа стягує ковдру на землю. Їй стає жарко. Дівчина відчуває як щоки починають багряніти. Знову цей дурень змушує переживати почуття сорому. 

— Я, дорогенька, знаю у всьому міру. — Фелікс стелить на підлогу карамат для занять йогою, лягає на спину і починає тренуватися. Жонатий чи холостий, але має тримати себе в формі. 

— Що ти  там робиш? — Стефанія повільно підводиться з ліжка й підходить до дзеркала.  Обличчя якесь втомлене. Ще й макіяж забула стерти. Якби її зараз побачила тітка Христина, то почала б хреститися, бо дійсно на чорта схожа. 

— Прес качаю. Давай приєднуйся, лінива принцесо. — хлопець не зводить очей зі Стефи. Вона що спереду, що ззаду красуня. Прямо як в тій пісні Андрія Данилка, що знизу я красива і зверху так нічого.

— О, ні це вже , пане, без мене. — дівчина бере з комоду чистий рушник і прямує до ванної кімнати. Треба себе привести до ладу, поки ніхто не побачив. На Фелікса вона не зважає. Він нікому не  розпатякає про вчорашнє.

— Відпусти! — Стефа сама не розуміє що зараз відбувається. Вона якогось біса перечепилася і впала прямісінько Феліксові в руки. Мабуть, проблеми з координацією це у них сімейне. 

— Пам'ятаєш, що вчора шепотіла мені на вухо, коли я ніс тебе п'янючу до ліжка? — Фелікс навмисне змушує дівчину червоніти. Йому подобається, коли дружина вмикає недоторканну злючку.

— Не  пам'ятаю! Руки свої швидко забрав, бо буде погано. — Стефанія намагається звільнитися. Б'є хлопця ногами, хоче вкусити. Але все марно. І чого він такий сильний, а я вона така безпорадна? Невже здалася йому?

— Ти все добре пам'ятаєш, але я можу нагадати ще раз. Ти просила мене з тобою переспати. — при одній лише думці про близькість зі Стефою Заріцький розцвітає. Ця дівчина змушує його божеволіти.

— От коли пропонувала, то треба було й погоджуватися. Не захотів твої проблеми. — Стефа досі пручається. Але розуміючи, що хлопець не відчепиться вона швидко цілує його в губи, навалюється на нього всім корпусом, а потім дає легенького ляпаса. Буде знати як руки розпускати. Дівчина підводиться і біжить до ванної кімнати, замикається  на ключ, вмикає воду і починає сміятися.

— Ввечері чекаю, на продовження. Тільки давай без твої мазохістських штучок. Тобі ще рано практикувати БДСМ. — на обличчі Фелікса засяяла лукава посмішка. 

Для Соломії ранок розпочався не дуже добре. Вона з жахом згадувала, що вчора втнула. Тепер Фелікс подумає, що вона всі проблеми вирішує у такий ганебний спосіб. Голова тріщала, у вухах дзвеніло, розпочалася нудота, тому на сніданок вона не прийшла. 

— Слухай, Феліксе, як там сестрички? — запитує Максим і відставляє в бік тарілку. Він розмовляє пошепки, бо тітка Ірена вже нагострила вуха, які більше схожі на локатори.

— Не знаю як Соломія, бо ще її не бачив, але Стефа була дуже п'яна. Таке молола. Більше я з цими подільськими сестричками-лисичками  нікуди не піду. — Заріцький присуває до себе миску з салатом «Цезар»,  бо ніхто в родині окрім нього його не любить. 

— Ви щось хочете мені розповісти? — Ірена віддає Наталі пусту склянку  з-під апельсинового фрешу та уважно дивиться на братів. 

— Ні, тітко. Якби щось сталося, то в газеті би вже була стаття. — спокійно відповідає Фелікс. 

— Про твої походеньки, любий племіннику, можна трилогію написати. Що там у вас зі Стефанією? Я сподіваюсь ви не забули, що потрібно подумати про потомство, а то самі лише гульки в голові. — Ірена переводить свій погляд на Анастасію, яка ледь стримується, щоб не почати плакати. Але жінці ці плачі вже поперек горла. Вона подумки звинувачує дружину старшого племінника, бо треба було вчасно лікуватися. А тепер все. Горю слізьми, не зарадиш.

— Стефані, хоче навчатися. — впевнено заявив Заріцький і попросив Дашу подати йому каву з вершками.

— Мови не може бути. Спочатку хай народить, а потім робить, що хоче. — Ірена мало не біситься. Все знову йде не за планом, але нічого вона змусить всіх робити так як вигідно їй, бо не збирається втрачати своє багате життя через примхи якогось провінційного дівчиська.

— Тітко, чого ти так зациклилася? От чесно тобі не невісткою мого діда ставати треба було, а дружиною, бо така ж схиблена на питанні «престолонаслідування». — Фелікс спеціально каже це все Ірені у вічі. Він її не боїться. Тітчина влада занадто крихка й по суті вона ні на кого ніякого впливу не має. Хіба що на прислугу, бо робітники поза очі кличуть її термінатором у сукні. 

— В тебе немає розуміння того, що за все  у цьому світі треба платити. І не завжди ціну вимірюють у грошовому еквіваленті. Скоро до тебе прийде прозріння. — жінка першою покидає їдальню. Їй більше не хочеться нікого вчити життю, бо все одно це марна трата часу. Але її «дорогі»  племінники ще не раз прибіжать до неї по домогу. Це зараз вони люблячі брати, а коли не стане свекра, Ірена побачить, хто першим покаже зуби. 

— Феліксе, чекай! — Соломія наздоганяє хлопця, коли той збирається сісти в машину. В нього сьогодні є деякі справи в місті. 

— Як ти, своячко? — хлопець посміхається і смикає дівчину за русявого чуба. 

— Хотіла вибачитися за вчорашнє. Моя поведінка бажала кращого. — Соломія не знає, куди подіти руки так переживає.