Розділ 15

Соломія влітає до кімнати, як той ураган. ЇЇ очиська недобре зиркають спочатку на маму, а потім на тітку. Вона їх підозрює у змові зі Стефанією, бо видно, що намовили проти неї Фелікса. Чогось же він її не схотів. У маячню про кохання з першого погляду дівчина не вірить. 

— Мамо, ваша дорога Стефочка всім нам брехала. — Соломія вривається до кімнати. Вона вся розпатлана. Туш потекла. Тепер вона чимось схожа на панду. 

—Ану, цить! Ти не вдома. — Христина відкладає вишивання в сторону. Вона мала здогадатися, що Соломія знову викине якийсь фокус. 

— Тітко, чого ти так мене не любиш? Всі ви наче збожеволіли. Носитеся з тією проклятою Стефкою, а до того що відчуваю я нікому немає діла. — дівчина бере декілька вологих серветок і приводить себе до ладу. Вона ще змусить Фелікса пошкодувати, що він так з нею повівся. Думає, якщо має гроші, то може витирати об неї ноги. Не на ту напав. 

— Доню, не кажи так. Ти ніколи не була обділена. Я дуже тебе люблю. — Емілія старається приголубити доньку. Жінка відчуває як її Соломійку  переповнює злість. І чому так сталося? Краще б той Фелікс жив собі в Києві й вони його ніколи не знали. 

— Любиш? Тоді змусь Стефу відмовитися від всього. І тоді ми будемо на рівних. — Соломія починає голосно сміятися. Її точно пора лікувати. 

— Не мели дурниць, дівко. В кожної з вас своя доля. До твоєї сестри Бог більше прихильний, бо вона має добре серце й чисту душу, а твою згубили заздрощі. — Христині вже набридло ниття племінниці. Вона ніколи не думала, що рідні сестри стануть ворогами. Замість того, щоб підтримувати одна одну вони гризуться, як ті вуличні собаки. 

— Ой, можна подумати ти така свята? Бачила я як ти зиркаєш на пана Корнія. Що хочеш на старості літ панувати, тітонько? Думаєте все зі Стефкою тут до рук прибрати? — Соломія зовсім втратила почуття такту. Те тихе, боязке дівча померло. На зміну йому прийшло заздрісне ревниве стерво. 

— Вгамуйся, дівчино. Я не мушу перед тобою звітувати. Кожен отримає те, що заслуговує. — жінка присідає на стілець, бере до рук голку з ниткою й продовжує вишивати, вдаючи, що не чула слів племінниці. Не має права вона її засуджувати. Недоросла ще. 

— Почекайте. Скоро Юрко Коцюба приїде. Він цей маєток догори дригом переверне. А тому Феліксові ще буде непереливки. Бо, бачте, він закохався в Стефанію з першого погляду. І от нащо ви саме її відправили тоді до Вінниці? Не могли Стасю Метландиху попросити. В них машина є. — дівчина знову злиться. Її обличчя перекособочується від однієї лише згадку про сестру. Але нічого вона їй ще влаштує. Сама кине того Фелікса і прибіжить назад до матері під спідницю. 

— Про що це вона, Еміліє? Хлопець не вперше бачив Стефанію на оглядинах? — Христина вже заплуталася, хто на якому боці грає. З однієї сторони їй чисто по-жіночому було шкода Соломію, а з іншої серце боліло за Стефанію, яка ще намучиться в цьому житті. 

— Звичайно, що ні тітко. Вони змовилися за моєю спиною. Я осоромилась на весь Вінницький район. Тепер мене ніхто заміж не візьме. Всі будуть тікати, як від прокаженої.— Соломія починає нити як їй погано живеться. Що нещаснішої за неї не знайти на всьому білому світі. 

— Що за вереск?  Що вже знову не поділили ці дівки? — Владислав не може приховати посмішки, бо пан Корній, наче думки його прочитав. Тепер він теж стане столичним паном, втре носа тим сільським аристократам Лотоцьким, в роду яких були представники польської шляхти. 

— Твоя дочка знову за своє. Ніяк не вгамується.— Христина звичайно не хоче, щоб Соломії дісталося від батька. Але племінниця знову наступає на ті ж граблі. Все одно так як вона хоче не буде. 

— Тату, ти знаєш, що Стефка підла брехуха. Вона з Феліксом була знайома. Він мене не схотів не через те, що я криворука, а тому що вона йому голову задурила. — дівчина подумки радіє, бо тато брехні не любить. Він з тої Стефи всю душу витрясе.

— Я завжди знав, що в Стефанії мій розум. Молодець моя доня. Такого хлопчину змогла на собі оженити. — Владислав навіть не дивиться на старшу дочку. Та, мабуть, думала, що він її пожаліє, що Стефу витурять з маєтку , що вже замість сестри вона ляже у ліжко того Фелікса. Але чоловік навіть радий, що так сталося. Подумаєш трохи поплескали язиками в селі та пальцями потикали. Якось переживе.

— І це все, що ти можеш сказати? — Соломія не розуміє, чому батько потурає сестрі. Раніше він без вагань розібрався б з дочкою за допомогою кулаків, а тепер порошинки з неї здуває така вона йому вже мила та люба. 

— Не мороч мені голови. Сідай вишивай разом з тіткою, то може дурниці не будуть в голову лізти. — чоловік виходить з кімнати, по дорозі питає в покоївки Наталі, де кімната молодят і прямує туди. Йому є що сказати дочці. 

— Заходьте! — Стефа витирає сльози, ховає сорочку під подушку. Зараз вона не хоче про те все думати. Може Фелікс просто пожартував? Може хоче в такий спосіб покарати її? 

— Ну, що доню моя, як тобі тут живеться? — Владислав почуває себе як вдома. Без дозволу сідає на диван і заглядає в кожен куток.

— До мене тут добре ставляться. — відповідає Стефа та сідає в улюблене крісло. 

— Що родичі твого чоловіка до тебе добре ставляться, це я вже зрозумів. Як до тебе сам хлопець ставиться? Секс вже був? — Владислав заходить здалеку. Він спить та бачить як Корній купує йому машину, коли Стефа народить Заріцьким спадкоємця. Про почуття дочки в той момент не думає, бо жінка для того й була створена, щоб давати життя новій людині. 

— Тату, що це за питання? — Стефа помітно засоромилася. І чого ці чоловіки всі про одне тільки думають? 

— Нормальне питання. Ти ж розумієш, що це зараз твій чоловік, як той дурник бігає за тобою. Завжди так не буде.  Ми чоловіки істоти полігамні. І таких Стеф як ти в нього може бути мільйон, але щоб твій шлюб був довгим, тобі треба гарантії. А немає кращого туза в рукаві як дитина, якою тут всі марять. Тому вмикай мізки й зроби все, щоб той твій Фелікс від тебе нікуди не дівся. Якщо щось не знаєш, то почитай літературу якусь, на ютубі подивися правила зваблення і дій, дочко. Не сиди і не вдавай недоторкану. Це тобі нічого не дасть. Чим швидше постелишся, тим краще буде для всіх нас. — чоловік зовсім не приховує того, що йому це все вигідно. Він хоч на старості хоче пожити як нормальна людина. І коли життя дає таку можливість, то треба використовувати її не думаючи.