Розділ 14

Ранок у родині Заріцьких почався з переполоху. Всі багають, метушаться, бо ніхто ж не хоче осоромитися перед родиною Стефанії. Бондаренки звичайно люди сільські, може в дечому простіші, але якщо вже пан Корній захотів їх за родичів мати, то повинен відповідно й ставитися. Як -то кажуть на все воля Божа. 

— Феліксе, давай швидше. Твій тесть ось-ось прибуде. — Магдалена вибирає, які сережки одягнути, щоб підходили до її сьогоднішнього вбрання.

— Ірено, ти сказала Наталі, щоб прибрала в гостьових кімнатах? — запитує Артур, коли його коханка спускається сходами.

— Не хвилюйся, Артуре, я особисто перевірила, чи все в порядку. Наші гості почуватимуть себе, як вдома. — Ірена підходить до чоловіка й допомагає йому зав'язати краватку.

— Тітко, ти ще зроби так, щоб мій тесть ніколи звідси не поїхав. Я буду тобі такий «вдячний».— хлопець сідає на поручні  та з'їжджає донизу.

— Не блазнюй. І заправ сорочку, а то як якийсь підліток-недоросток  виглядаєш, прости Господи.— Артур цілує руку Ірени й поспішає вийти з дому.

— Приїхали! — Магдалена відходить від вікна й виходить надвір. Вона стає поруч з чоловіком й Іреною, яка трохи ревнує, бо хоч Артур спить з нею, але душею він належить дружині.

— Феліксе, чого ти крутишся? Гості приїхали. — Максим защібає останній ґудзик на костюмі та прямує до виходу. Хлопець займає місце поруч з тіткою.

— Мавко, давай спускайся. Твій батько вже тут. Не змушуй його чекати. — Заріцький поправляє волосся, заправляє сорочку й чекає на появу дружини.

— Вибач. Довго не могла придумати, що зробити з волоссям. Батько не дуже любить, коли воно розпущене. Не раз просив тітку, щоб мене підстригла.— дівчина підходить до дзеркала. Уважно себе розглядає. Тепер вона виглядає як справжня панянка. Все-таки є свої плюси у цьому заміжжі. Але їх на жаль набагато менше ніж мінусів.

— Тобі личить ця зачіска. Та і твою прекрасну шию тепер краще видно.— хлопець підходить до дружини, обіймає її та ніжно цілує в ключицю. Він хоче, щоб кожна собака знала, що Стефа його власність.

— Ти точно збоченець. — Стефа бере Фелікса за руку й вони йдуть надвір.

Владислав поважно виходить з машини. Чоловік так загордився, відколи видав дочку за столичного парубка.

— Як доїхали, пане Владислав? — запитує Ірена та відходить вбік, коли приходять Фелікс і Стефанія.

— Все добре, пані Ірено. Дякувати Богові Київ не так далеко від нас знаходиться.— чоловік відкриває дверцята машини та допомагає вийти Христині, яка на відміну від брата сумує за рідним домом. Слідом за жінкою машину покидають Емілія та Соломія, яка дивлячись на Стефу почорніла від заздрощів.

— Тітонько, як твоє здоров'я? — дівчина бере в руки її сумку, бо бачить що Христина геть виснажена.

— Потихеньку, дитино! — Христина не приховує того, що зараз їй важко на серці. Мало того, що брат захотів розкошувати у столиці, то ще й старі душевні рани ніяк не можуть загоїтися. Сьогодні вона знову побачить Корнія. Чи зможе змусити своє серце замовкнути?

— Мамо Еміліє, не втомила вас дорога? — Фелікс міцно обіймає свою тещу. Ця жінка йому страшенно подобається, бо вона дуже добра, не пихата та не лізе в чужий монастир зі своїми настановами.

— Давно не бачилися, сестро. — Стефанія підходить до Соломії й цілує її в праву щоку. Вона не може виказати свою неповагу, тому прикидається перед родичами чоловіка, що в них з сестрою прекрасні стосунки. Про той інцидент у ванній не згадує, бо дуже соромно.

— Ми раді вітати вас у Києві. Проходьте, будь ласка, у дім. — Магдалена запрошує гостей до маєтку. Вона дуже рада, що сім'я її невістки люди порядні та виховані. Якраз підходять Заріцьким по статусу. Бо на одному коханні далеко не поїдеш.

— Може бажаєте чогось випити? — Артур проводить гостей до вітальні й дає наказ Леонідові покликати батька.

— Раді вітати шановних гостей. — Корній потискає руку Владислава. Він пам'ятає його ще малим, бо у них з покійним братом Борисом велика різниця у віці.

— Як ти Христино? — Корній звертається до жінки, яку покинув 40 років тому, бо був надто слабким, щоб захистити своє кохання. У свій час йому також нав'язали шлюб з Глафірою, матір'ю Алекса та Артура. Але він шкодує лише про те, що не зміг відстояти кохану перед своїм батьком, який не захотів мати за невістку дівчину без статків, бо тоді ще Бондаренки були простими фермерами й заробляли на шматок хліба працюючи руками.

— Молодість минає швидко, Корнію. Здоров'я вже не те, а краса давно зів'яла. — Христина ховає свої зморщені руки за спиною. Жінці зараз нестерпно боляче. Кохання знову рветься назовні, та вона має погасити цей вогонь, якщо знову не хоче горіти заживо. 

— Ірено, попроси Дарину провести пані Христину, пані Емілію та дочку Соломію нагору. Нехай відпочинуть з дороги. — Корній присідає на диван. Поруч сідає Артур, Максим та Владислав. 

Ірена, Магдалена, Фелікс та Стефанія покидають вітальну, бо те, що зараз обговорюватимуть їх не стосується. 

— Владиславе, я тебе дуже шаную і поважаю. Ти прекрасно виховав дочок. Низький тобі уклін за це. І оскільки, ти тепер мій родич я вирішив зробити тобі подарунок. Неподалік від нас продається розкішний маєток. Як ти дивишся на те, щоб перебратися з сім'єю до Києва? З роботою я тобі допоможу. — чоловік відправляє покоївку на кухню, бо не хоче, щоб робітники плескали своїми язиками.

— Корнію Олександровичу, це так несподівано. Навіть не знаю, що сказати. — Владислав потирає рукою лоба. Робить вигляд, що сильно задумався. Насправді він давно вже все вирішив, але ж не можна здатися наглим, тому тягне кота за хвоста.

— Можеш не квапитися. Добре все обміркуй. — Заріцький старший хоче аби Владислав прийняв правильне рішення. Чоловікові нестерпна буде розлука з Христиною, бо якщо тоді не зміг втримати кохану біля себе, то хоча б зараз використає свій останній шанс, бо часу в нього залишилося не так вже й багато.

— Максиме, завтра разом з паном Владиславом поїдете подивитеся будинок. Якщо все в порядку, то починай готувати документи. — Корній відчуває як у нього підвищується тиск. Це все погода, бо чоловік ще змалечку метеозалежний.