Двері церемоніального залу відчиняються. Стефанія зовсім не та радісна наречена, яких описують в книжках. Вона повільно крокує на місце своєї страти. Сьогодні її серце спочатку вирвуть з грудей, потім вженуть гострий кілок, а ще пізніше подадуть на вечерю цьому багатієві, бо він неодноразово повторював, що завжди отримує те що хоче й тих, яких хоче.
«Моя черга».— подумала Стефанія та опустила голову. Відтепер вона покірна. Відтепер буде зватися дружиною, забуваючи своє ім'я.
— Чи є ваше рішення поєднати свої долі перед людьми й Богом взаємним? —запитує церемоніймейстер по черзі дивлячись то на Стефанію, то на Фелікса.
—Феліксе, чи берете ви цю жінку за дружину? Обіцяєте бути з нею в горі й радості, поки смерть не розлучить вас? — жінка поправляє своє меліруване волосся й продовжує вести церемонію.
— Беру! — відповідає з посмішкою Фелікс.
— Стефаніє, чи берете ви Фелікса Заріцького за чоловіка? Обіцяєте йому подружню вірність та щиру підтримку, щоб не сталося? — церемоніймейстер очима шукає правильний рядок, щоб нічого не наплутати.
— Так. — відповідає Стефа й починає тихо плакати. Але на відміну від Магдалени вона плаче не від щастя, а від болю, який рве серце навпіл.
—Можете обмінятися обручками.— реєстратор просить маленьку дівчинку в костюмі янгола піднести нареченим обручки.
— Зі мною ти будеш щаслива. — шепоче Фелікс й надягає обручку з діамантом на тендітний палець своєї Гавришівської мавки, яка відтепер носитиме його прізвище.
Стефанія хоче закрити вуха аби не чути цих всіх солодких слів, але стримується, бо не може осоромити рідних. Вона бере з рук дівчинки масивну золоту обручку й неохоче надягає на палець хлопця, який нині буде її чоловіком. Тим, чиє обличчя й голос завжди нагадуватимуть, що вона іграшка та заручниця чужих примх.
— Оголошую вас чоловіком та дружиною. Тепер, будь ласка поставте свої підписи, а потім нехай це саме зроблять свідки. — реєстратор просить наречених підійти до стійки, прикрашеної білими трояндами та фрезіями, подає кожному з них ручку й очікує доки наречені і свідки розпишуться. Після того як цю процедуру зроблено жінка, яка проводила церемонію вручає молодим свідоцтво про шлюб.
— Можете поцілувати наречену. — всі присутні підіймаються зі своїх місць і починають аплодувати. Фелікс обережно підіймає фату й ніжно цілує вологу щоку Стефанії. Дівчина закриває очі, міцно стискає руку в кулак й очікує коли це все закінчиться. Їй зараз так важко на серці. От чого весь світ зараз проти неї? Що такого вона кому зробила? Чому саме її Всевишній прирік на такі страждання?
Після церемонії Емілія на прощання обіймає дочку. Жінка зла на себе, бо не змогла нічим зарадити. Не змогла врятувати Стефу від цього шлюбу, бо навіть дурень зрозуміє, що не з великої любові, то все сталося.
— Досить, Еміліє. Не доводь дівчину до сліз. Вона перед тим вдосталь наплакалася. — Владислав відриває дружину від дочки, забирає Христину й вони сідають у таксі, бо поки що не накрав чоловік достатньо грошей на пристойну машину. Хіба що тепер зять підкине трохи грошенят в знак компенсації, бо ж старша дочка лишилася осоромленою на все село.
— Моя красуне, не сумуй. Ти часто бачитимешся з батьками. Київ не так вже далеко. — Магдалена притискає дівчину до грудей. Відтепер вона має ще одну названу дочку й ставитиметься до неї не лише з повагою а й з любов'ю.
— Ще раз вітаю. Сподіваюсь скоро потішите нас гарними новинами. — Ірена вручає нареченій букет червоних голландських троянд й сідає у машину. Всі ці святкування жінку вже втомили. Думками вона в Києві, у своїй розкішній спальні, в котру ніхто без стуку не заходить. Хіба що Артур, бо вони вже як три роки крутять роман у всіх за спиною. Але всім про те знати не обов'язково, а хто знає, той мовчатиме, бо занадто любить гроші.
— Їдьте до готелю. Відпочиньте. А завтра після обіду вирушимо в дорогу. — Артур бере за руку Магдалену й вони сідають до машини поруч з Іреною. Чоловік зараз знаходиться поміж двох вогнів. З одного боку глибока повага до дружини, яка народила йому дітей, а з іншого шалена пристрасть до жінки, яка була заміжня за його померлим братом. Кого ж обрати? Чи може кохати обох?!
— Феліксе, зачекайте трохи я піджену машину. — Андрій біжить розбиратися чого це біля них припаркувався сміттєвоз й перекрив дорогу.
— Ти так нічого й не скажеш? — запитує Фелікс.
— А що ти хочеш почути? Я в лікарні все тобі сказала. Навіть не мрій, що я стану тобі дружиною по-справжньому. — Стефанія нарешті посміхається, але посмішка ця нещира, як в тої пластикової ляльки на вітрині іграшкового магазину.
—Можемо їхати. — Андрій тримає в руках ключі й запрошує наречених до машини. Стефанія намотавши довгелецьку фату на руку сідає до вікна. Фелікс ще довго стоїть нерухомо на одному місці. Його знову принизили, а розчавлене серце викинули до смітника.
Прибувши до готелю Фелікс не чекає, поки Стефанія вийде з машини. Він швидко підіймається у номер, де на нього зачекалася Поліна у розкішньому пеньюарі чорно-білого кольору. Дівчина не стримується й пристрасно цілує Фелікса. На Стефанію, яка щойно увійшла не зважає. А може й навмисно це зробила, щоб так звана дружина знала своє місце.
— Що ти робиш, Полю? Давай не зараз. — Фелікс скидає руки дівчини зі своєю шиї й зустрічається очима зі Стефою. Ті яскраво-зелені очі палають злістю. Звичайно це не ревність, але дівчина почувається приниженою.
— Привіт. Мене звати Поліна. Я дівчина Фелікса. — Чорвнява подає руку для знайомства.
— Що це означає? — Стефанія кидає в обличчі Феліксові весільний букет й зачиняється у ванній кімнаті.
— Стефо, відчини. Я все поясню. — Фелікс б'є кулаком у двері.
— Не зважай вона звикне. Їй доведеться змиритися, що я завжди буду поруч з тобою, а вона лише тимчасове прикриття. — Поліна знову цілує Фелікса й хлопець піддавшись пристрасті штовхає її на ліжко. Чим вони там займаються неважко здогадатися. До того ж якщо це змусить ревнувати Стефанію, то чому б ні.
#14571 в Любовні романи
#5371 в Сучасний любовний роман
#3148 в Короткий любовний роман
не ідеальні герої, весілля не по коханню, непрості сімейні стосунки
Відредаговано: 26.11.2023