Настав вечір. Андрій пригальмовує біля розкішних кованих воріт, на котрих по обидві сторони красуються леви. Фелікс першим виходить з машини. Його здивуванню немає меж. Виявляється у селі теж можна непогано жити, якщо маєш гроші.
— Поводь себе пристойно! — Артур допомагає вийти з машини спочатку дружині, а потім Ірені.
—Не забудь про квіти, Феліксе. Подаруєш білі троянди Христині Олександрівній, а червоні Емілії Асхатівній. Також поцілуєш жінкам руку. Покажи свої гарні манери, щоб люди бачили за кого віддають дівчину. — Ірена дістає на задньому сидінні шикарні букети й вручає племіннику. Її дуже непокоїть покірність Фелікса. Зазвичай, він огризається, а тут поводить себе тихіше води, нижче трави. Такі перепади у настрої змушують насторожитися.
Натиснувши на дзвінок біля хвіртки Артур чекає дозволу увійти. На подвір'ї, вистеленому бруківкою на Заріцьких вже очікує голова сім'ї Бондаренків. Христина й Емілія стоять трохи позаду по обидва боки.
— Ласкаво просимо, дорогих гостей! — Владислав Бондаренко, кремезний сивочолий чоловік, якому на вигляд десь 48 років потискає руку Артура й обіймає Фелікса.
— Сподіваюсь поріднимося! — чоловік запрошує всіх до будинку, а сам каже на вухо Емілії, щоб та поквапила Соломію. Всі проходять до світлої просторої вітальні з каміном і білим роялем, який стоїть на підвищенні біля вікна.
— Прийміть, будь ласка, ці квіти в знак моєї пошани до вашої родини.— Фелікс спочатку підходить до Христини, а потім до зашарілої Емілії, бо вона ті квіти останній раз бачила на своєму весіллі. Жінці так хочеться обійняти Фелікса, але побачивши недобрий погляд чоловіка вона лиш мовчки хитає головою.
— Прошу, сідайте. Спочатку вип'ємо кави. Наша Соломія варить чудову каву, додаючи туди кардамон. Смак неперевершений. — члени обох родин всідаються на дивани, розташовані в центрі кімнати й обговорюють політику. Фелікс до розмови не приєднується. Ще бовкне щось не те, а потім тітка проїсть йому мозок. Краще утриматися. Та й голова зараз забита тією неймовірно красивою злючкою, яку він вже ніколи не побачить, бо одружується.
На кухні панує хаос. Соломія ніяк не може взяти себе в руки й просить сестру зварити каву. Та погоджується. Вона ніколи ні в чому не відмовляла сестрі.
— Дай мені тацю, сестро, бо ще обпечешся. Ти йди вперед, а я буду за тобою. Не хвилюйся біля дверей вітальні ти візьмеш з моїх рук каву. Все буде добре, люба! — Стефа додає у кожну чашку дрібку меленого кардамону й слідує за Соломією. Коли обидві сестри підходять до вітальні Соломія просить відкинути їй волосся назад й заходить всередину. Стефа лишає двері прочиненими, щоб можна було підглянути крізь шпарину, який з себе той столичний жених. Чи справді такий гарний як про нього говорять.
— Подавай каву, дочко! — Христина дозволяє племінниці підійти й та подає напій гостям. Ірена уважно спостерігає за реакцією Фелікса, але той наче перебуває в іншому вимірі. Йому не хочеться ні кави, ні тієї Соломії, яка з виду непогана дівчина, але таких мільйони. Не має до неї ні пристрасті, ні прихильності. Сама лише байдужість. Чого не скажеш про ту зеленооку красуню, з якою він грубо себе повів вранці. От якби зустрів її ще раз, то вже не відпустив би.
— Думаю ціль нашого приїзду зрозуміла. Перейдімо до обговорення деталей. — Артур бере з рук Соломії каву й не встигає договорити як та поглянувши на батька зачіплюється взуттям за килим і падає на підлогу разом з тацею. Всі шоковані. Але в силу своєї вихованості сидять мовчки. Раптом Соломія підривається, закриває обличчя руками та біжить до своєї кімнати. Вона осоромлена. Хто захоче мати діло з такою незграбою. Так і сидітиме в цьому селі до кінця своїх днів. А ще дівчина неабияк боїться батька. Той не раз лупцював спочатку матір, а потім й дочок. Для нього це не вважається насиллям. Тільки так можна вибити з голови всілякі дурниці й навчити бути покірними, бо слово чоловіка закон.
Стефа не довго думаючи забігає у вітальню, не зважає на гостей й починає прибирати уламки скла, що розлетілися у різні боки. Фелікс до кінця не усвідомлює, що сталося, але коли їхні погляди знову зустрічаються він щасливо посміхається. Хлопець хоче допомогти дівчині підвестися, але пильний погляд тітки змушує його залишатися на місці. Розуміючи, що доля не випадково дарує йому другий шанс він відводить матір в сторону і каже, що хоче саме цю дівчину. Просить, щоб вона поговорила з чоловіком, а той в свою чергу з паном Владиславом. Магдалена не може відмовити синові й вмовляє Артура просити руки молодшої доньки замість старшої. Владислава це ніяк не дивує та не бентежить. Чоловікові нема різниці хто з дочок піде заміж за Фелікса. На його думку, Соломія сама винна, що така безрука. Вся у свою матір, що тут скажеш.
Дочекавшись, доки Стефанія покине стіни вітальні Артур дістає з кишені піджака червону коробочку і ставить на стіл.
— З Божої милості просимо Вас віддати свою дочку Стефанію за нашого сина Фелікса.— чоловік підіймається з місця. Слідом за ним встає Фелікс, а далі Магдалена й Ірена, яка не розуміє, що відбувається. Все йде зовсім не за планом.
— Еміліє, поклич сюди Стефу.— Христина не може стримати радості. Вона звичайно переживає, що в селі плескатимуть язиками, бо приїхав за однією, а засватав іншу, але хай хоч молодшу збули. Вже набагато легше.
Налякана Стефа несміливо заходить до вітальні. На обличчі батька посмішка. З чого б це? Він ніколи не проявляв емоцій на людях та й тітка якась занадто спокійна.
—Доню, починай збирати придане. Фелікс побажав бачити саме тебе у ролі його дружини.— Владислав підходить до Стефи, цілує її в лоба і промовляє: — «віддали».
— Я знову з'явився перед тобою, красуне! Змусь же мене пошкодувати! — Фелікс знову посміхається, бере зі столу футляр для зберігання ювелірних прикрас, відкриває його, підносить каблучку до руки дівчини та обережно надягає на безіменний палець. Потім ледь-ледь торкається губами до ніжної шкіри Стефанії.
#14562 в Любовні романи
#5365 в Сучасний любовний роман
#3151 в Короткий любовний роман
не ідеальні герої, весілля не по коханню, непрості сімейні стосунки
Відредаговано: 26.11.2023