Розділ 1

Новеньий розкішкний хаммер сріблястого кольору зупиняється біля старовинного маєтку. Це, мабуть, найбільший будинок на весь Печерський район. Аж дух перехоплює, коли бачиш цю трохи химерну готичну споруду. Невже тут живуть прості люди?!

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня...« Занадто гучні слова. Нащо кохати все життя одну, коли тих дівок вагон і маленький візок в придачу?» — подумав про себе Фелікс знайшовши обшарпану книжечку віршів на задньому сидінні своєї новенької машини.

— Мабуть, Андре  забув. Це він у нас великий пошановувач такої тонкої лірики. Поверну згодом, а поки, що хай тут полежить. Хтозна може я теж вивчу пару віршиків, щоб легше було кралечок в клубі чіпляти.— Заріцький на секунду уявляє себе в ролі поета та починає сміятися. Йому до Юрія Андруховича, як п'яному до Полтави.

 Хлопець на прізвисько « метросексуал»  неквапливо виходить з машини. Як завжди посміхається фірмовою посмішкою Аполлона й легенько ляскає по дупці молоденьку покоївку Дашу, яка вже звикла до таких витівок хазяїна. А що вона може вдіяти?! Виживати якось треба у світі. До того ж не пішла вчитися нікуди після школи. Така собі дівчинка без багатих батьків, без грандіозних перспектив, але з великими амбіціями й не тільки. Ну, думаю ви зрозуміли, що Фелікс мав на увазі очі, але ті котрі красуються нижче шиї.

— Як справи, мала? — чорнявий не соромлячись лізе Дашці під спідницю, чим викликає невдоволення своєї матері, яка споглядає цю аморальну картину з балкона на другому поверсі величезного заміського маєтку.

— І тобі добрий ранок, мамо! Ти така сьогодні гарна. — хлопець не довго думаючи шле матері повітряний поцілунок й дивиться очима кота з мультика «Шрек». Знає як треба жінку обеззброїти.

— Не заговорюй мені зуби, паршивцю. Дідусь знову не в настрої. Його дістала твоя розбещеність. Подорослішай вже. — жінка пригрозивши синові пальцем покидає терасу й прямує до їдальні, де зібралася уся велика родина Заріцьких.

Всі чекають тільки на Фелікса. Втім це звична річ. Коли це він приходив на сніданок вчасно. В нього свої правила. На інше плювати. Якось бордово, точніше фіолетово. Зараз спочатку прийме душ, трохи відпочине, а потім попросить сніданок до себе в кімнату. Дякувати Богові техніка вже дійшла до того, що не треба ходити взад-вперед по будинку в пошуках вільної служниці. Достатньо лише натиснути на червону кнопку на стіні й будь-яка забаганка миттю буде виконана. Не життя, а казка. Але не всім щастить народитися з діамантового ложкою в зубах як от Феліксу поталанило. В нього є все, а чого немає, то ще куплять.

Тим часом поки молодший спадкоємець Заріцьких без найменшого натяку на вчасну появу ніжиться у теплій ванні його старший брат помітно нервує, бо дід знову не в дусі. Знову їм з батьком добряче перепаде. А ще вся ця невчасна хвороба його дружини Насті. Всі так чекали радісної звістки про поповнення, але і тут невдача. Як вже не щастить, то не щастить. Пороблено чи що?

— То що мій молодший братик знову  не удостоїть нас своєю появою? Знову любий онучок й синочок сім'ї Заріцьких загуляв? Це вже вкотре за цей тиждень нагадайте мені, будь ласка. — Максим очікує бодай якихось пояснень.

Цьому шмаркачеві вічно все сходить з рук, а батьки йому потурають. Натомість він як старший завжди крайній, завжди винний і саме до нього першого претензії, бо брат же хворий, а ти такий невдячний. От хіба це справедливо? Ніхто ніколи не питав чого хоче Максим. Одна тільки Анастасія повністю підтримувала у всьому чоловіка й потай злилася на себе, що не може народити бажаного правнука Корнію Заріцькому, що не може зробити відносини між онуком й дідусем теплішими. Мабуть, не судилося.

— Максиме, заспокойся й перестань блазнювати. Розуму має бути трохи більше, ніж у Фелікса. — Ірена, яка приходиться Корнію невісткою, а хлопцям тіткою, зовсім не в захваті, що доводиться возитися з цими сімейними чварами.

Вона вже втомилася. Часом хоче закричати, що досить, але немає права прогнутися під важкістю корони, бо не хоче віддати першість Магдалені, в якої козир це два її сини, а все, що має вона –  це лише горде звання першої невістки. Сьогодні воно є, а завтра ти люба вже на вулиці продаєш чебуреки. Занадто хитке положення чи не так? Не була б вона бездітною вдовою то ще могла б позмагатися за право бути зверху. Але що вдієш. Лишається тільки одне –  вигризати зубами ту мізерну прихильність свого свекра, щоб не викинув на вулицю голу й босу.

— Ірено, ти вирішила з самого ранку показати хто тут головний? Добре, що батько цього не чує.— Магдалена ледь стримується, щоб не нагрубити жінці, чия присутність доводить її до бісиків.

От не любить вона першу невістку. Хоч вбий. Наче нічого їм ділити. Ніяка кішка не пробігала між ними, але жіноче серце як і чуйку не обманеш. Щось тут не чисто. Та й Артур замість того, щоб зайнятися вихованням молодшого сина занадто прихильний до їхньої покоївки Наталі. Якісь знаки уваги незрозумілі до її персони проявляє. Вічно вештається на кухні, то каву просить до кабінету, а потім закриває перед носом дружини двері. Він же не може зраджувати з цією? Не посміє, бо занадто любить гроші й статус, які йому дало одруження.

— Магдалено, не займай Ірену. Вона права в тому що хлопці занадто відчули смак свободи. Ти їх розпестила. Носишся як з писаною торбою, що з одним, що з другим, а на ділі обоє безнадійні, але кожен по-своєму. — гримнув чоловік на свою дружину. 

Артур ніколи привселюдно не з'ясовував відносини з дружиною, але це вже довела до ручки, бо грається в ігри з Іреною, яка для нього не просто дружина померлого брата, а та хто розрадить, підтримає в скрутну хвилину, захистить перед батьком, бо дуже часто саме вона замість непутящого сина потрапляла під гарячу руку старого. За цю невимовну жертовність він їй безмежно вдячний. За те, що вона не боїться бути приниженою, обпльованою й завжди діє в інтересах сім'ї. От якби його дружина хоч трішки була схожа на Ірену. Схожа не зовнішньо, а характером, вмінням стримуватися, вмінням позитивно мислити,  а головне працювати на благо родини як би важко не було.