Глава 26

Я дивлюся на Ніну Олексіївну, широко розплющивши очі. Вона збирається дати мені гроші, щоб я поїхала та розповіла Вадиму про дитину? Уперше на моїй пам’яті фраза «Світ не без добрих людей» матеріалізується в реальність. Раніше такі люди не зустрічалися.

— Не поспішай відмовлятися, — продовжує Ніна Олексіївна, мабуть, спіткнувшись об моє замислене обличчя. — Подумай. На аборт у тебе ще є час. Багато часу. Ти подумай. Я можу допомогти. Дам тобі гроші на поїздку. У нас із чоловіком у Києві квартира є. До кінця цього місяця вона вільна, нові мешканці заїдуть лише наступного. Можеш поїхати в будь-який час.

— Навіщо ви мені допомагаєте? — ошелешено питаю.

— Я бачу, що ти не хочеш позбуватися цієї дитини. Впевнена, вона для тебе незапланована, несподівана, можливо, навіть небажана, але коли жінка не вагається — це видно. Я пропрацювала в лікарні так багато, що впевнено можу тобі сказати — ти сумніваєшся.

— Так, — зізнаюся.

Сенсу приховувати немає.

— Якщо є сумніви, треба думати. Не рубати з плеча, прорахувати всю ситуацію. Завтра тебе випишуть. Іти, я так розумію, тобі нема куди?

Після мого кивка вона продовжує говорити.

— Тоді я заберу тебе до себе. Ми живемо разом із чоловіком у приватному будинку. Він у нас великий, кімнат вільних повно. Колись у ньому мешкала величезна родина, а зараз лише ми.

Вона говорить із болем у голосі, так, що незрозуміле відчуття дряпає горло, утворюючи там грудку. Я із зусиллям її ковтаю, але в очах з’являються застиглі сльози. Через них обличчя Ніни Олексіївни мутніє.

— Поживеш із нами, поки не почуватимешся краще. Хороше харчування та вітаміни допоможуть. А там поїдеш до столиці, поговориш із батьком дитини. Якщо він відповідальний — візьме на себе якщо не виховання, то хоча б допомогу, а це в наш час уже немало.

Я киваю, хоча гадки не маю, як ідентифікувати Вадима. Спочатку він здавався мені саме таким. Чесним, відповідальним та серйозним. Абсолютно незвичайний чоловік у нашому містечку. Раніше я таких не зустрічала, бо за межі поселення не виїжджала. Звідки провінціалці знати, які там чоловіки в столицях та великих містах? Після зустрічі з Вадимом я зрозуміла, які — від них перехоплює подих. Від сили, впевненості та харизми зносить дах. Я не могла встояти перед Вадимом. На це не було жодного шансу.

— А ваш чоловік не буде проти мого проживання у вас?

Ніна Олексіївна усміхається й хитає головою.

— Впевнена, тобі вже розповіли, чому я не роблю аборти. Тож чоловік, щойно дізнається, від чого я зуміла тебе врятувати, тільки зрадіє. Ми стільки років не могли завести дитину, а тепер уже й не зможемо, що й не порахувати.

— Я навіть не знаю, як вам віддячити. Коли-небудь напевно зможу, але поки що мені нема чого вам запропонувати.

Ніна Олексіївна відмахується, каже, що якщо їй вдалося врятувати одне ще не народжене людське життя, то це для неї найцінніша винагорода.

У палату я йду, мов у тумані. Спершу навіть проходжу свою, тож доводиться повертатися. Щойно заходжу в палату й сідаю на своє ліжко, до мене підлітає Ритка Зеленцова й питає, що таке сталося. Хвороба хворобою, а плітки за розкладом — ось і статут нашого містечка. Їй хочеться дізнатися подробиці, щоб вибігти з палати та подзвонити й розповісти про них своїм подружкам. Вони всі напевно чекають. Поки мене не було, не сумніваюся, що Ритка встигла розповісти їм усе, що бачила.

Я, звичайно, нічого не розповідаю, ігноруючи її невдоволення й розчарування. Ні про свою вагітність, нічого, просто підтискаю губи, кажу, що втомилася, і лягаю в ліжко. Нехай дзвонить подружкам і вигадує, мені начхати. Щойно в палаті стає тихо, багато думок відвідують мою голову. Я з ними й засинаю, і прокидаюся вранці. Тоді ж мене й виписують, а потім за мною приходить Ніна Олексіївна. Вона забирає мене з лікарні та везе до себе, де знайомить із чоловіком. Олег Петрович — дуже приємний чоловік, спокійний, привабливий. Люди бувають різні, але тих, хто ніколи не зробить підлість, зазвичай видно відразу. Він саме із таких.

— Оце твоя кімната, — проводить екскурсію Ніна Олексіївна. — Влаштовуйся.

Коли за нею зачиняються двері, я починаю плакати. Не від нервів, просто не можу стриматись. Після всього того болю й потрясінь, повірити не можу, що мені зустрівся хтось, хто дійсно хоче допомогти.

Чи варто говорити, що я до останнього чекала від подружжя Корнієнків чогось неприємного? Кожна людина має ваду, я вважала, що Ніна Олексіївна та її чоловік — не такі ідеальні. А в результаті переконалася, що єдине, де шкутильгала їхня ідеальність — повноцінна сім’я. Вони не могли завести дітей, а в іншому — душі одне в одному не чули й так сильно мені допомогли, що коли я сідала в автобус до Києва, була абсолютно впевнена, що все буде гаразд. Вадим мені допоможе, коли дізнається про дитину, навіть попри обставини, за яких він поїхав. Я була впевнена, що біла смуга в моєму житті нарешті настала.

***

Пробачте за затримку. Просто ми з Емою готували для вас продовження історії, яке ви вже можете прочитати на сайті під назвою "Спадкоємець для владного босса". Будемо дуже раді, якщо ви нас підтримаєте.