Глава 24

Прийшовши трохи до тями, подумавши, вирішую, що краще справді зібрати деякі речі, поїхати до лікарні, а розмову відтермінувати до ранку. І Слава до того часу має охолонути, і я матиму змогу спокійно все обміркувати. Зараз він надто злий і не чує мене.

Вийшовши з ванної, йду до спальні. Переодягаюся, беру змінний одяг, кілька необхідних дрібничок, документи. Складаю все це у сумку. Вирішую, що ще деякі речі все-таки спакую, але до лікарні із собою тягнути не буду. Якщо вже не складеться, якщо все зовсім погано буде, потім заберу.

Слава весь цей час сидить на кухні, чую за звуками, що він там. І добре, що не стоїть над душею. Бо я згадую ще дещо важливе й тихо прослизаю до ванної кімнати. Зачинивши двері, відчиняю шафку із засобами для миття й чищення, які тут зберігаю. Тягнуся рукою до дальнього кутка, намацую потрібну мені банку, дістаю її.

А відчинивши, невтямки кліпаю, дивлячись у порожню ємність. Думаю, чи нічого не переплутала, але ж ні. Мені не настільки погано, щоб не пам’ятати, куди я ховала відкладені гроші. Мій квиток у вільне майбутнє. Хай і сума недостатня, але…

Господи, я розраховувала на ці гроші! Вони мені зараз потрібні, як ніколи! Але їх нема. І крім Слави, взяти їх більше не було кому. Його дружки-п’янички більше не ходять, та й не нишпорили б вони у засобах для чищення. А востаннє я клала туди гроші близько тижня тому.

Вилітаю з ванної кімнати, тримаючи непримітну пластикову банку в руках. Відчай і образа накривають із такою силою, що ледве вдається стримати сльози безпорадності. Особливо коли зустрічаюся з байдужим поглядом чоловіка, який колись був рідним. Все наше спільне життя миготить перед очима. В одну мить наздоганяє усвідомлення — це все. Кінець. І нерозуміння, як я колись могла закохатися в цього чоловіка, хотіти від нього дітей і думати, що це назавжди.

Та дякувати Богу, що дитина не від нього!

— Слава, де гроші? — запитую не своїм голосом, тримаючи перед собою ту кляту банку.

— Які гроші? — запитує байдужим тоном. Але головне, що він ані краплі не здивований! Отже, знає! Це він! Обікрав власну дружину? Мало було з сестрою моєю скакати на нашому ліжку, то ще й гроші в мене вкрав.

— Ті, які були в цій коробці! Ті, які я відкладала! Мої гроші! — кричу, не тямлячи себе від люті.

Не знаю, як так виходить, що я не стримуюсь. І випаливши все це в істериці, жбурляю в нього банку. Слава не встигає ухилитися. Взагалі ніяк не встигає відреагувати, не чекавши від мене такого. Я сама від себе такого не чекала. Звісно, пластиковою порожньою ємністю не травмуєш, але сам факт… Я ніколи подібного собі не дозволяла, не знаю, що на мене найшло. А тепер… Тепер від страху ноги підкошуються, коли зустрічаюся з поглядом Слави.

— Вибач, — тремтячим голосом вимовляю. — Але мені потрібні ці гроші. Слава… — сипло додаю, коли він встає й наступає на мене. Задкую, безпомилково вгадуючи “цього” Славу. Натикаюсь на стіну, рукою намагаюся намацати вихід, втративши орієнтацію в просторі. — Будь ласка, не треба, — заплющую міцно очі, прикриваюсь руками рефлекторно, чекаючи чого завгодно.

Дивно, та вже цієї миті мої рефлекси вимагають прикрити не голову, не обличчя — а живіт. Зіщулитись і прикрити в захисному жесті дитя, що зародилося в мені. Незаплановане, небажане, нікому не потрібне. Так само, як і я…

Очікую найжахливішого, готуючись захищати життя в мені. Але кілька секунд нічого не відбувається, лише страх посилюється з кожною миттю. Тому коли Слава хапає мене за передпліччя, мимоволі скрикую. Не встигаю нічого збагнути, поки він волочить мене з кухні до виходу. А опинившись за дверима квартири, тільки невтямки кліпаю. Дивлюся розгублено, як слідом вилітає й падає на підлогу моє взуття, за кілька секунд там же приземляється сумочка. Одна. Хвилини за дві двері відчиняються знову, після чого Слава, жбурнувши мені в обличчя кілька купюр, зачиняє їх на замок.

А я так і стою, ніби мене хтось поставив на паузу. Ні думок у голові, ні реакцій у тілі. Скільки так часу минає, не знаю, перш ніж я взуваюсь, беру сумку, збираю гроші, прикинувши, що якраз на таксі має вистачити. Набираю службу, викликаю машину й спускаюсь до парадного входу. 

Поїду до лікарні й зроблю аборт.