Глава 5

Глава 5: Історія однієї зарядки (або як не загубити все, крім гідності)

— «Я точно все взяла?» — прошепотіла я, перевіряючи вчетверте вміст свого рюкзака в зоні очікування. — «Паспорт — є, квитки — є, телефон…»

Я витягнула його — 14% заряду. Чотирнадцять!

— «Софіє!»

— «Я не брала твою зарядку!» — одразу відповіла вона, навіть не повертаючись.

— «Я її… забула. Вдома. У розетці.»

Софія театрально приклала долоню до чола.

— «Ні, Ася. Ми ще навіть не злетіли, а ти вже залишилась без енергії. Який жах!»

Я почала метушливо заглядати у всі свої кишені, ніби в одній із них могла сховатися нова зарядка, в комплекті з переноскою, павербанком і моральною підтримкою.

— «Я не зможу зробити селфі в літаку… не зможу слухати музику… не зможу… взагалі… вижити!»

— «Ти зможеш. Просто… як печерна людина. На диханні і візуальних враженнях.»

У цей момент поряд проходив Алан. Звісно. Він, як завжди, з’являється тоді, коли ти на межі істерики й виглядаєш як пані з 1812 року, яка щойно дізналась, що бал скасовано.

— «Ася, в тебе такий вираз обличчя, ніби літак відмінили, і ти маєш добиратись до Венеції пішки через Карпати.»

— «Я забула зарядку.»

— «Трагедія. Хвилина мовчання на честь твоїх ТікТоків, що ніколи не стануть вірусними.»

Я закотила очі:

— «Тобі смішно. А я залишуся без музики. Без фоток. Без доступу до електронного квитка!»

Алан порився у своїй сумці й, не кажучи ані слова, простягнув мені… павербанк.

— «На. Користуйся. Але поверни. Бо якщо ні — я почну вимагати плату у вигляді прізвиськ.»

— «Я думала, ти й так їх вигадуєш безкоштовно.»

— «Ці — так. Але тепер ти підписалася на преміум-пакет. Новий рівень: Ася БезУма, Повелителька Хаосу.»

— «І це ти ще добрий?»

— «Це я ввімкнув режим “герой”. Раз на поїздку. Не звикай.»

Я взяла павербанк, намагаючись не виглядати вдячною більше, ніж на 30%. Але всередині мені хотілось його обійняти. Ну або принаймні — не сваритись найближчі десять хвилин.

Коли ми вже рухались до своїх місць у літаку, Софія прошепотіла:

— «Слухай, я не хочу тиснути, але це виглядало як… ну, маленький романтичний акт. Типу «тримає твій зв’язок з цивілізацією».»

— «Це просто павербанк, Софіє.»

— «Це символ, Ася. Символ турботи в епоху байдужості.»

Я розсміялась. І, поклавши павербанк у рюкзак, подумала, що, можливо, ця поїздка — буде ще цікавішою, ніж я думала.