Глава 3

Глава 3

Голосування з пристрастю

— «Увага, клас!» — голос нашої класної керівнички пані Ірини Миколаївни прорізав гамір у класі, як грім серед ясного неба. — «Маємо чудову новину: цього року наш клас їде за кордон!»

На мить стало тихо. А потім...

— «Що?!»
— «Куди?!!»
— «Можна на Мальдіви?!!!»

Я ледь не вдавилась своїм яблуком, яке гризла на великій перерві. Мальдіви. Серйозно?

— «Заспокойтесь!» — усміхнулась Ірина Миколаївна. — «Ні, Мальдів не буде. Але в нас є декілька реальних варіантів. Ви можете обрати!»

На дошці з'явився список:

1. Прага — старовинне місто з замками, готикою і... купою кілометрів пішої екскурсії.
2. Барселона — яскраво, тепло, море і Гауді.
3. Венеція — місто на воді, романтика, гондоли і голуби.
4. Будапешт — термальні купальні, міст через Дунай, і щось там історичне.

У класі знов здійнявся шум. Хтось вже гуглив, де дешевші магнітики, інші — чи ловить Wi-Fi на гондолі.

А я дивилася на список і в голові прокручувала: «Лише не Венеція. Будь ласка, тільки не Венеція…» Романтика, гондоли, все це здавалося таким… занадто.

І, звісно, хтось мав усе зіпсувати.

— «Я за Венецію!» — підняв руку Алан з тією самою самовпевненою посмішкою, яку я знала краще, ніж таблицю множення.

— «А ти, Ася?» — враз обернулась до мене пані Ірина. — «Ти завжди маєш сильну думку. Що вибираєш?»

Я зробила вигляд, що думаю, хоча вже готувалась до словесного бою.

— «Я — за Барселону. Там є пляжі і сонце. А не оте… болото з гондолами.»

— «Болото?!» — Алан розвернувся до мене. — «Ти щойно образила місто, яке я хотів побачити з 9 класу!»

— «З 9 класу? Ми в 10-му, Алан. І ти не вмієш гребти веслами, навіть якщо б твоє життя залежало від цього!»

— «Так і скажи, що ти боїшся впасти з гондоли. Ти ж у нас — Качкодзьоб*.»

Я мало не розбила телефон об стіл.

— «Що?!»
— «Качкодзьоб. Вміє пірнати, виглядає мило, але трохи незграбний. Це прям ти!»

— «Я тобі зараз покажу, як качкодзьоби пірнають!»

— «Тільки не починай знову. Може, тобі просто страшно зізнатись, що Венеція — це круто? Там… романтично.»

Його голос злегка змінився, а я відчула, як у мене в животі щось ніби стрибнуло.

— «Романтика — це не про класні поїздки. Це про... не знаю… шоколад і серіали на дивані!» — відповіла я швидко, щоб збити настрій.

У підсумку, коли всі проголосували, стало ясно: Венеція виграла з невеликим відривом.

Алан озирнувся до мене, підморгнув і прошепотів:

— «Готуй плавки, Качкодзьобе. Ми їдемо на воду!»

Я закотила очі. Але всередині щось ледь помітно защеміло — ніби передчуття. І я знала: це буде більше, ніж просто поїздка.