Розділ 7. Поплюйся трошки — і досить! (7)

Бійки тако, на жаль, не відбулося (а дуже хотілося). Ми, штовхаючись, наче стадо диких, ніколи не годованих динозаврів, разом помили руки (тепер Вінц сидів з мокрою футболкою, а я заляпала водою ще й штани собі) й повсідалися за стіл. Спочатку я хотіла було витріщатися на Вінца так, щоб йому шматок у горлі застряв, аж поки він не відповість на всі мої питання, але потім я зрозуміла, яка до біса голодна й накинулася на суші, наче вилізла з чагарників після семиденного посту. Жуючи, я складала список усіх претензій (закреслено) питань до Вінца. Не дивно, що він щось знає й не розповідає мені — власне, він і не зобов’язаний, — але якщо вже пов’язувати всі біди з моєю головою, то хай розказує все.

— Отже, — я поклала палички й ляпнула долонею собі по стегну. — Пропоную перейти до більш приємного. 

Вінц закашлявся, і я підсунула йому колу. 

— Щоб спростити собі завдання, спершу будуть питання, на які можеш кивати або хитати головою й спокійнісінько собі їсти далі. А потім, на основі здобутої попередньо інформації, вибудовуватимемо стратегію подальшого допиту. 

Чоловік примружився, намагаючись важко ковтаючи, і знову прокашлявся. 

— Ти знав — окей, припускав, — що у ванній, де пили Часік, Чізкейк та Макс, була пляшка, яку не внесли в список доказів і взагалі не знайшли? 

Вінц кілька секунд подивився на мене дуже уважно, а затим кивнув.

— Ти впіймав Чізкейка не тому, що підозрював того в отруєнні Макса? 

Знову кивок. 

— Через фото на його телефоні?

Цього разу Вінц хитнув головою й закинув до рота шматок суші з креветкою. І кивнув. 

— Як це розуміти? — насупилась я. 

Той стенув плечима. 

— Через зустріч із Фаб’єном?

Вінц примружив одне око. Частково правда, частково — ні? 

— Ти знаєш, хто винний в отруєнні Макса? 

Чоловік урешті прожував, на мить став серйозним-серйозним і кивнув. 

— Фаб’єн?

Кивок. Я зітхнула й склала руки на грудях.

— Яким чином? Навіщо? Він був на вулиці, я ще питала в нього, де Часік. А коли прийшла, Макс уже… — я зашипіла. — Чорт. Уявімо, що він отруїв його до того. Чому його ніхто не побачив? Як саме він його отруїв? Але ні, таки побачив… фото Часіка. До речі, — я блиснула поглядом на Вінца. — Звідки ти знаєш? Іноді мені здається, що ти якийсь бог Шіва, який справляється всюди. 

Вінц відкинувся на спинку стільчика й склав руки на грудях, схилив голову трохи до плеча й смикнув куточками губ. 

— Це лише припущення, Нево. Думаю, про всі причини й мотиви ми дізнаємося дуже скоро — так трапляється зазвичай. 

— Я все одно не розумію… А фото?

— Мені його Часік показав. 

По спині пробігся холодок. 

— Себто Часік бачив, як Макса отруїли? І Чізкейк, виходить, теж? Якщо Фаб’єн справді… то він же може прибрати свідків? 

От же ж морда. Мені він не сказав, а Вінцові — залюбки! Але ні, дарма злюся, мені він теж сказав — відправив фото. А значить, отруєння відбулося приблизно в той час, коли мені надійшло повідомлення. Трошки раніше. 

Я застогнала й відкинула голову назад.

— Я заплуталася! 

— Тому Чізкейк кілька діб просидів під безпечним прикриттям Антонеску. 

— А Часік? Під чиїм безпечним прикриттям просидів він?

— Власним, — пхикнув Вінц. — У нього стало трохи клепки не висовуватися й узагалі ніяк не тулитися до всього того. Фаб’єн, сподіваюся, забув, що там був ще третій. Чізкейк вирішив, що може пошантажувати ймовірного вбивцю. 

— Тоді біля відділку… 

— Ага, — Вінц виразно повів бровою. — На щастя, фото показати не встиг. Ти нагодилася раніше й, певно, урятувала життя бідному Часіку. 

— Може, медаль мені випишете. 

— Обов’язково. Їж давай. 

Я злісно видихнула й, ухопивши руками шматок імбиру, закинула до рота. 

— Але мотив! Не розумію. Фаб’єн… не схожий мені на вбивцю. 

— Тому, можливо, на ще один замах він не наважиться, — Вінц узяв телефон, натиснув на іконку калькулятора й ввів комбінацію *192*#. Звичний інтерфес зник, екран потемнів, затим з’явився підсвічений відбиток пальця. Вінц торкнувсь екрана. Я боялася навіть дихнути, щоб він, бува, не згадав, що я тут і не подумав, що, може, це те, чого б він не хотів мені показувати. 

[INIT] Tunneling through Node_04... OK 

[SEC] Handshake with Gateway... Verified 

[DATA] Decrypting live stream... 

І коли лиш на екрані відбився знайомий інтерфейс, я прошипіла:

— Що-о-о? — і підвела очманілий погляд на Вінца. — Ти завжди мав доступ до цього сайту? 

Той ввів пароль — Жнець, — кивнув і пронизливо глипнув на мене. Здавалося, от-от його погляд стане сумнівним, навіть підозріливим.