Розділ 7. Поплюйся трошки — і досить! (2)

Без неї я починати сніданок не став. Відчинив вікно на кухні, за яким дрипало дощем і десь завивали сирени водночас швидкої та поліції, усе наближаючись. Стояло похмуро, сиро, видимість упала через морось. 

Позаду зашурхотіли м’які обережні кроки, а коли я обернувся, Нева вже сиділа за столом й уважно дивилася на мене. По шкірі спини пробіглися сирітки холоду.

— Якщо тобі холодно, я зачиню.

— Ні, хай буде. Класна помиральна погода. 

Я всівся на місце. Нева провела язиком по нижній губі й прочистила горло:

— А ти справді маєш той список елітних перегонів, який обіцяв мені на початку?

Я мимохіть смикнув бровою. Це було вічність тому, оце вона згадала. 

— Думаєш, я тобі збрехав?

— Не думаю, а припускаю.

— Він у мене є. Але навіщо тобі, Нево? Тобі не вистачає того, що відбувається?

— Я не знаю, що відбувається, — різкіше відказала вона й виделкою длубнула яєчню. — У тому й справа, що я не зовсім розумію. 

— Інші гонки тобі в цьому не допоможуть.

— Але допоможуть здобути авторитет! — вигукнула вона, але останні звуки обірвала й знову опустила гострий погляд. — Чорт, забудь. Хочу води.

Вона встала й ступила крок, але я перехопив її за зап’ястя. 

— Сядь. Я сам принесу. Розказуй, що задумала. 

— Я нічого не задумала. Усе як і тоді, коли я погоджувалася тобі допомогти взамін на цей список. 

Я набрав у склянку води, поставив перед нею й сів на своє місце. 

— Навіщо він тобі зараз, коли ти на вершині турнірної таблиці в цій серії перегонів? 

— Я не перша, а отже, не на вершині. Та й це все перетворилося на якийсь фарс з цими відео та слідкуванням. 

— А мені здавалося, ти почала ганяти не задля того, щоб вибратися на якусь там сумнівну вершину. Тобі ж просто подобається.

— Ну так, — Нева жадібно глитнула води. — Але не розумію, як це мені заважає надерти зад усім тим задрипанцям. 

— Не заважає, — згодився я. — Радше ось це буде заважати тобі отримувати оту найпершу насолоду від перегонів. 

Вона підняла на мене очі й кілька секунд невідривно дивилася важким поглядом, затим різко смикнула бровами й зітхнула.

— Хороша майже дидактична промова. Але ти помилився, і я тобі доведу, — вона ткнула в мій бік виделкою, — що цілком можливо опинитися на перших місцях і все ще отримувати неземне блаженство від сидіння за кермом. 

Кутики моїх губ смикнулися, я заледве стримався, щоб не всміхнутися в увесь рот. Затим підвівся, вийшов у коридор, узяв ключі від ауді на тумбі й повернувся на кухню. 

— Нево.

— Га? — вона обернулася й заледве встигла спіймати ключ, який я жбурнув їй. Витріщилася на нього, наче вперше бачила. — Ти чого?

— Відвезеш мене до поліцейського відділку, — відповів я й цілою рукою указав на поранену. Стримувати усмішку було важко, нестерпно важко. Добре, що не пішов на актора навчатися, як колись грозився батькові. — Мені лікарка заборонила сідати за кермо.

Нева насупилася, проте стисла ключ у кулаці й просканувала мене чіпким поглядом. 

— А що в тебе за справи в поліцейському відділку?

— Буде видно. 

Я всівся назад на своє місце й урешті взявся за сніданок. Нева їла набагато повільніше, час від часу кидаючи на мене прискіпливі скептичні погляди. Затим, після сніданку, укотре перев’язала мені руку, вимила посуд, хай як би я не намагався відтягнути її від цього, перевдяглася сама й акуратно склала мої речі, які носила. Хоча мені й свербіло попросити її допомогти мені вдягнути футболу, я вирішив не нагліти, бо більше ж не прийде. 

Поки вона бігала по квартирі, я заповнив сьогоднішню сторінку в блокноті списком справ і дописав кілька нових думок, які, можливо, згодяться пізніше. Поки всі ті думки, якими були списані попередні сторінки маленького блокнота в клітинку, важко поєднувалися між собою. Я знав, куди вони мали завести. Теоретично. Але як — питання. Ще більше питання — як довести, що всі ці нитки ведуть саме туди? 

А ще — що станеться, коли вони таки нас туди заведуть?

Я перегорнув сторінку назад — три дні тому щось на мене напало, як на маленького хлопчика, і я вирішив погратися різнокольоровими ручками. Тепер це було схоже на малюнки психічно хворого: стрілочки, підкреслення, незрозумілі слова, кружечки й квадратики: перша жертва — постріл у машині — сигнал — Нева; друга жертва — отруєння — Нева; третя жертва — перегони — стріляли — Нева. 

Усюди, чорт забирай, усюди була Нева. І я не розумів чому. І той малюнок на каруселі, і на Щиглі. І карти в неї були — три штуки, якщо я не помиляюся. Але до цього всього, ще два тижні тому, вона була цілком непримітною маленькою гонщицею з видатним батьком, про якого вже всі почали забувати. Щонайменше мало хто асоціював саму Неву з її батьком. Саме тому я її обрав — це була найголовніша причина. Те, що на неї ніхто не звертав уваги, а вона, хоч і не завжди це розуміла, знала про всіх все, бачила про всіх все. Щонайменше так було, поки вона не вирвалася в трійку кращих, поки її рейтинг не скочив угору. Частково, певно, завдяки мені, але це вже був свідомий хід.