Розділ 7. Поплюйся трошки — і досить! (1)

Вінц

Вона спить, скрутившись у плед, наче начинка — солодка начинка — в млинчик. Наче в старих діснеївських мультиках літаючий килим скручував якогось злодюжку, не даючи поворухнутися. Неві було жарко. У неї були червоні щоки й навіть ніс, волосся розметалося по подушці, але видряпуватися з пледа на прохолодне повітря кімнати вона, схоже, не збиралася. 

А ще вона сопіла, жувала прядки волосся, що випадково залізло до рота, і часто крутилася. 

Якоїсь миті мені здалося, це були якісь потаємні знання. Я не мав цього відати. Не мав розкривати цієї беззахисної частини її життя. Я відчув себе людиною, якій врешті довірився кіт, який до того її тільки кусав і дряпав.

 А ще я розумів, що вона скоро прокинеться. А може, і вже прокинулася, просто дала мені можливість порозглядати її, щоб потім авторитетно заявити, мовляв, очі бачили, що руки брали.

Вона посовалася й перевернулася на інший бік. Я зіп’явся на ноги й пошкандибав у ванну, зняв перед дзеркалом пов’язку й оглянув поранення. Не все так погано, але, звісно, рухливості від руки небагато. Але намилитися можна буде. Можна було б спробувати накласти самому собі пов’язку після душу, але я не став. Так само як і проігнорував футболку, що лежала складена на пральній машинці. 

У кожного свої козирі, Женев’єво Єзерська. 

А Женев’єва Єзерська все ще спала, посапуючи.

Та варто було мені пробути на кухні три хвилини, як з вітальні почулося стражденне: 

— Чорт, Вінце, ти що там, адронний колайдер запускаєш?

Я злісно всміхнувся. Прокинулася.

Нева з’явилася в проході на кухню за хвилину й окинула мене похмурим поглядом. Затим зітхнула, пришкандибала ближче й, поки я однією рукою перевертав яєчню на сковороді, ухопилася обома долонями за мою поранену руку. 

— Ти чого зняв пов’язку? 

— Бо приймав душ. Треба її знову поміняти. 

Вона знову зітхнула, обійшла мене й пхнула стегном. 

— Іди звідси, я сама далі. Зараз перев’яжемо тобі лапку. 

Але я пхнув її у відповідь.

— Це моя робота. Іди зроби чай.

— Твоя робота — розв’язувати якісь суперважливі й суперсекретні задачі!

— А ще — смажити тобі яєчню.  

Нева на секунду роздула щоки, але коли в кишені задзвонив її телефон, швидко здула й, на ходу клацаючи на екран, пішла діставати чашки, увімкнула на гучномовець і поклала телефон на стільницю поряд.  

— З тебе сто доларів, — буденно заявила Елька, навіть не привітавшись. 

— Та за що? — обурено вигукнула Нева.

— За те, що я відімкнула дядькові та Яннесу інтернет. Нево, аматорські відео з перестрілки біля комп’ютерного клубу розлетілися всією мережею й далі. Скоро голубами будуть розносити, якщо хтось ще не бачив. 

— Ну, я не спеціально.

— То що там? — Елька, судячи зі звуків, посовалася. — Що там такого ти знайшла, що в тебе довелося стріляти, Нево? Тепер ти кримінальний авторитет? Мафіозі? Відома на весь світ спекулянтка? Що ж там могло бути на тих відео…

— Та нічого такого, — буркнула вона, — просто записи гонок.

— Записи гонок? — скептично перепитала Елька. — Не вірю. Або то якісь секретні гонки, або під час гонок хтось передавав пакети з наркотиками, або то дуже компрометовні гонки. Чорт, Нево, тебе намагалися вбити, а ти навіть не знаєш за що! Ще й той любитель похоронного стилю тебе…

— Усе, бувай, поговоримо ввечері, — перебила її Женев’єва й швиденько, разів зо п’ять ткнувши на червону кнопку на екрані, вимкнулася. 

— Любитель похоронного стилю? — перепитав я, звівши брову. 

Нева перетяла плечима, проте, як мені здалося, дещо непевно.

— Елька любить давати прізвиська всім довкола, навіть якщо бачить людину вперше й востаннє.  

— То прізвисько є і в тебе?

Але Нева не відповіла. Вона задумливо налила води в чайник, гіпнозувала його поглядом, поки той, булькаючи, кипів, а потім з не менш замисленим поглядом розлила його у дві чашки. Я розклав яєчню по тарілках, розставив усе на столі, а вона все не ворушилася. 

— Оживи, Галатеє.

Нева смикнулася, завелика футболка сповзла з її правого плеча, та вона швидко вернулася все на місце. Цей одяг я носив бозна-скільки років тому й лише дивом не викинув. Коли ще був маленьким, худеньким та хирлявеньким підлітком. Добре, що згадав, бо шкандибала б Нева гола. А, точно, у неї ж є свій одяг.

— Перепрошую? 

Я ж не сказав це вголос. Ні.

— Вибачаю. Сідай. 

Вона сіла, а за мить різко скочила назад.

— Я зараз, хочу вмитися хоча б.