Розділ 6. Агент 303, або кібер-Елька (6)

Дорога зайняла більш ніж п’ять хвилин — я спеціально повсякчас перевіряла годинник. Звісно, добряча провина з цього лежала на несинхронізованих світлофорах у цьому районі: не встигли ми проїхати два перехрестя, як знову червоний. Та ще й Вінц постійно кудись звертав, петляв, пропускав, їхав підкреслено повільно, що, здавалося, сама машина протестувала проти такого знущання. Та коли ми заїхали на підземну парковку якогось незнайомого мені житлового комплексу, я скоса глипнула на нього.

Куди ти мене привіз, чоловіче?

Вінц припаркувався й заглушив двигун, теж глипнув на мене й кивнув підборіддям уперед.

— Ходімо?

— Куди?

Я щиро намагалася всю дорогу не питатися, куди ми прямуємо, бо мене це цікавило, якщо направду, найменше. Але тепер, коли ми десь таки опинилися, спитатися було справою честі. 

— Напою тебе чаєм чи кавою — залежить від того, що любиш більше.

— Ага, напоїш чаєм, нагодуєш вечерею, укладеш спатки й зачитаєш казочку.

— Планував це на наступні твої відвідини, але якщо хочеш, можемо перескочити аж на цей етап.

Отак перекидаючись, ми вийшли з машини, піднялися ліфтом на десятий поверх і вийшли в довгий розгалужений коридор. Вінцова квартира була відразу направо. 

— Ти й справді привіз мене до себе додому?

— Ти що, сумнівалася?

— Не думала, що в тебе стане дурощів.

Вінц пхикнув і відімкнув замок. І саме в цей момент на мене накотилася ціла хвиля думок: а якщо він живе не сам? Якщо зараз на мене витріщиться… не знаю… його мама? Тато? Брат? Дівчина? Кіт або собака?

— А я нікому не буду заважати? 

Вінц обернувся й з кам’яним обличчям перепитав:

— Що?

Я затнулася, перемнулася з ноги на ногу на порозі й глипнула вище його плеча.

— Може, з тобою живе хтось, кому я заважатиму тут? 

Вінц дивився на мене так довго, наче не міг зрозуміти, чи справді я вимовила ці слова й чи вимовила їх серйозно.

— Я живу сам, а навіть якби й не сам, то чорта б з два ти комусь заважала б. 

— Ну, ти надто хорошої про мене думки. Але якщо ти вже живеш сам… 

Я скинула куртку, почепила на гачок, пройшлася у кімнату, що, найімовірніше, слугувала вітальнею, і впала на м’який килим на підлозі. Розкинула руки й кілька секунд просто дихала, повільно опускаючи й підіймаючи діафрагму. Вінц, спинившись у проході, кинув на мене здивований погляд.

— Ти цілком можеш влягтися на дивані.

— Я брудна, наче викупана в грязюці. Не заважай. 

— Ванна там, з моєї спальні двері. Дати тобі змінний одяг?

Я глипнула на нього.

— Чому ти такий добренький сьогодні?

— Я завжди добренький.

— Ні, — я всілася на підлозі й підняла палець угору, — сьогодні ти привів мене до себе додому й навіть ладен поділитися одягом. Що сталося, приватний детективе? Це ти на мене когось нацькував чи що?

Вінц закотив очі.

— Забудь. Чай який будеш? 

— Зі смаком картоплі фрі є?

Вінц пхикнув, підійшов до мене й схилився ледь не носом до носа.

— Є зі смаком моєї крові, гадаю, якраз твій улюблений. 

Кілька секунд я з кам’яним виразом намагалася витримати його насмішкуватий погляд, але зрештою програла й розсміялася. 

— Беру! — упавши назад на підлогу, я виставила руку вгору зі стиснутим кулаком. Затим знову всілася. — Але щоб мені вистачило твоєї крові на чай, треба перев’язати рану.

— Тоді спочатку маємо сходити в душ, — Вінц склав руки на грудях. 

— Разом? — ляпнула я, не подумавши. 

Отак завжди. Узагалі-то він сам винен. Не треба було мене в метро цілувати!

— Вибач, у мене завжди дурні жарти.

— Не маю нічого проти, навіть дуже за. 

Чоловік примирливо виставив руки вперед, розвернувся й зник за аркою. Я знову розпласталася на землі, витягла з кишені телефон і зайшла в інтернет. Тут би, звісно, допомога Ельки не завадила, але поки дзвонити їй і смикати я не наважувалася. По-перше, не хотілося від слова зовсім, ніби Вінцова квартира зачарувала мене й змусила все інше лишити за дверима, а по-друге, я й так її вже в це втягнула надто сильно. Хоча, мабуть, однаково доведеться телефонувати — надворі вже добряче хилило до темряви.

Звісно, ані адреси, ані назви сайту з комп’ютерного клубу я не запам’ятала, та й сумнівалася, що мені вдалося б зайти на нього зі звичайного гугла для простих смертних. Заради інтересу кілька разів спробувала вбити різні комбінації «перегони рейтинги», «ставки перегони», «live video перегони Іст-Гілл». Мені розгублений пошуковик видавав просто якісь сайти зі ставками на Формулу 1 або відео з ютубу з красивими спортивними машинами. 

Ну що ж, дякую й за те.