Розділ 5. Вип'ємо на щастя (5)

Він у чомусь потворний, цей Щиголь. Кому тільки спала на думку ідея поставити його в центрі міста?

Я примружуюся. На цьому витворі постмодерністського мистецтва була вималювана літера N. Надто знайома літера N. Діставши з кишені телефон, я покопалася у фотках і таки відшукала ту, на якій красувалася покоцана карусель з таким же написом. 

N. Чому саме N? 

Ребусів нам тут тільки не вистачало. 

Я повністю корпусом повертаюся до бокового вікна й витріщаюся на літеру. Насправді N може означати все, що завгодно. Ноунейм? Ні? Ніколас? Екзистенційне слово «ніколи»?

З натовпу різко, наче з темної матерії, відокремлюється постать Вінца, з ним — кілька офіцерів. Вони кілька хвилин розмовляють (офіцери щось там жестикулюють, а Вінц, склавши руки на грудях, лише іноді щось там киває), а потім детектив прощається й вовком прямує до ауді. Я сідаю рівно й навіть, наче слухняна учениця, пригладжую мокре волосся й складаю руки на колінах. 

Вінц падає на водійське місце, відкидає голову на підголівник і кілька хвилин мовчить, заплющивши очі. Я просто сиджу й поглядаю, як рівномірно опускаються й підіймаються його груди. У машині так тихо, так спокійно, що аж стає добре й несподівано тепло. По шкірі біжать сирітки, і я притлумлюю порив провести по руках долонями — так довелося б трохи пошуміти курткою. 

— Він мертвий, — зненацька шепоче Вінц, наче теж не хоче порушувати тишу, але сказати щось та й треба. 

Я кілька секунд дивлюся в лобове скло на лінію старту й фінішу. Веду очима й захоплюю обриси своєї тойоти. Татової. Татової тойоти, Женев’єво. Не привласнюй собі те, що тобі не належить.

Цікаво, на місці того хлопчини з порша могла б сьогодні опинитись я?

— Збилася система, — відповідаю. — Спочатку вони мітили на перші місця, тепер — на середні? Порш ішов третім. Наступні цілі — останні?

— Або трапився кілер-невдаха, який промахнувся. 

Вінц обдарував мене виразним поглядом. Я зітхнула й ткнула йому телефона під носа.

— Бачиш? 

А потім пальцем указала на Щигля. 

— А тепер подивіться направо. Що у нас може це позначати? Може, це якийсь логотип? Назва книжки з наступною підказкою? 

На Щигля Вінц, повернувшись до мене корпусом і поклавши руку на кермо, глянув лише побіжно, затим вернув на мене погляд і втомлено звів брови. 

— У тебе вигляд як у кота з мему, — завважила я й забрала телефон. — Ще скажи, що це просто збіг, і можна забирати в тебе твоє детективське посвідчення, якщо таке, звісно, мається. 

— Звісно, це не збіг. Найімовірніше, це ім’я. 

— У нас таки є гонщик Ніколас? — я звела брову.

— Ні, — Вінц сів рівно й, витягнувши руки, поклав долоні на кермо. Плечі йому довелося припідняти. — У нас є гонщиця Нева. 

Якийсь час я сиділа мовчки, сподіваючись, що Вінц якось продовжить думку або хоча б розсміється. Коли ж цього не сталося, я звела брови й глипнула на нього.

— Якийсь не смішний у тебе вийшов жарт.

— Бо це не жарт. 

— Я Женев’єва, літера N не має до мене жодного стосунку. 

— Тільки от на кожному місці злочину — ти. Фото Часік надсилав тобі. Максові стало погано, коли ти опинилася поряд. Вистрілили в кількох метрах від тебе, Нево. Та й чортовий сигнал, який подавала машина позавчора, перед тим як в’їхати в карусель, теж помітила ти. 

— На що ти натякаєш? — насупилася я й натягнула рукава куртки нижче. 

— Ні на що. Просто підмічаю очевидне.

— На гонщиків відкрили полювання, ти сам мені показував оголошення, яке гуляє інтернетом. До чого тут я? 

— Не знаю. Поки що не знаю. Але варіанти два: ось це, — він нахилився до мене ближче, указав на мій телефон, а потім ткнув пальцем на Щиголя, — це або заклик, або попередження. 

Я знову глипнула на порш, біля якого натовп усе рідшав. Хвилину тому звідси поїхала швидка. Коли знову повернула голову в бік Вінца, ледь не знесла собі носа об його підборіддя. 

— Я тобі казав, Нево. Казав, що хотів, аби ти була останньою. Не висовувалася. 

— Мені здавалося, це ти казав чисто в корисливих цілях. Якби я не висовувалася, то була б тобі кориснішою. 

— Ага, — кутики його губ смикнулися в дещо знущальній усмішці. — Біжи за кермо, принцесо. Проведу тебе додому, аби по дорозі ніде не згубилася.