Розділ 4. Не розкидайся сміттям, себто доказами! (1)

«Хороша ти людина, Нево. Аж шкода буде, коли помреш». 

Мене викинуло зі сну, наче рибину з води на гарячий пісок. Сонце так яскраво сипалося крізь віконне скло в кімнату, що мені на мить здалося, що мене таки за щось покарали і я осліпла. Затим, невдало поворухнувшись, я не втрималася й злетіла з ліжка, боляче ударилася маківкою об приліжкову тумбу й, наробивши галасу, затихла на килимку на підлозі, розкинувши руки. Права не влізала в проміжок. 

І тут, наче із самого пекла, долинув крик Елі. І не просто крик — головою я відчувала вібрації її могутніх кроків, що геть не відповідали масі її тоненького тільця, що розвитком застигло в підлітковому віці. 

Іноді в Елі питали, у якому вона класі навчається. І вона, закотивши очі, відповідала, що в робітничому. 

Але тут жертвою Ельчиного гніву мала стати я. Спершу, правда, мої двері. Вони грякнулися об стінку, і я притлумила стогін, що рвався з губ, наче то я вчора цілий вечір цілувалася з пляшками з-під вина, а не Часік. 

До речі, Часік…

— НЕВО! — заверещала Елька, не устигнувши переступити поріг. — Нево, якщо ти зараз же не поясниш… Чекай, Нево, а ти де?

Така різка зміна тону з грізного на дещо спантеличений дав мені надію, що з терористами домовитися вийде. Тому я зібрала сили в кулак, намотала на нігті нерви й таки всілася на підлозі.

— Та тут я.

Елька сама, схоже, тільки-тільки встала: розкуйовджене волосся, що справді стовбичило врізнобій, наче від удару електрошоком, погляд найманої убивці й нетверде похитування на ногах, наче Елька лишень повернулася у цей світ, а вже знала, чому він їй не подобається. 

Вона змахнула рукою й виставила її, наче стрілку-указівник.

— Що та помилка теорії Дарвіна робить у моїй кімнаті? У мене там не озеро Лох-Несс, я всіляких чудовиськ селити у себе не стану. 

Я зітхнула й навкарачки залізла назад собі під ковдру. Хотілося розвернутися до Ельки спиною й удати, що вона нічого не говорила. Мене нічого не стосується. Хай самі розбираються. Хай вона його відчитає за те, що напився до свинячого писку, а я молодець, що врятувала їй друга.

— Ну то висели його. 

— Ні, я серйозно, — Елька обійшла моє ліжко й стала перед моїм обличчям. — Як він там опинився?

— Він напився в зюзю, заснув на задньому сидінні, а я в душі не грію, де він живе, а ви хороші — ліпші! — друзі, тому… тому він ночував у твоїй кімнаті, але на порозі. А ніт, він там не ночував чисто з моєї великодушності й милості.

— Часік напився? — скептично перепитала Елька й правою долонею спробувала пригладити волосся. — Не знала, що він узагалі любить випивати. Я думала, ти мені в кімнату його труп притягнула, тому він лежить у позі морської зірки й навіть не ворушиться.

— Мгмгмгмга, — пробурмотіла я обличчям у подушку, похлинувшись слиною. 

Елька кивнула, наче все зрозуміла. 

— Але позбуватися трупа будеш ти, — докинула вона й, обернувшись, почимчикувала до виходу.

— Труп ще треба збудити й нагодувати! — крикнула я їй у відповідь і знову завалилася обличчям у подушку. — Інакше труп помре. А труп мені ще винен як земля колгоспу. 

Доброго ранку, Нево, це життя тебе так любить, Нево, що ладне вдушити. Третій труп за два дні! Йдеш на власний рекорд. Може, варто перестати вживати смертеорієнтовану лексику? А то всесвіт чує твої думки й радо виконує твої бажання. 

Я чистила зуби зі швидкістю черепахи, яку бідний Ахіллес ніяк не може наздогнати і яка його навіть у вправах з modus ponens обскакала. Себто повільно. Але задумливо. Перш за все, мені потрібно було загребти Часіка й вернути його, звідки забрала — там стоїть його фіат, а пішки він, звісно, іти відмовиться. Крім того, треба буде оглянути тойоту — малоймовірно, що після вчорашніх і сьогоднішніх гонок вона вийшла геть без ушкоджень. А якщо той хлопчина в кислотних шортах не жартував, то нам ще з нею треба буде попрацювати. 

Унизу загримотіло тарілками, і я, натягнувши білі шкарпетки, пошкандибала на перший поверх, де вальсував з млинцями тато. У роті він тримав незапалену сигарету — мабуть, для балансу — і вільною рукою намагався дотягнутися до телефона, що нещадно волав. 

 — А хай би йому цигарка в носі застрягла, що дзвонить у такий непідходящий момент! — буркнув батько, розклав таки нещасні млинці на тарілці й клацнув чайник. Сигарета під час цього всього однаково лишилася на місці. Саме тому я в дитинстві в школі всім розказувала, що мій татко — фокусник. А пізніше вважала його нащадком Юлія Цезаря й у найепічніші, найсерйозніші моменти вставала струнко й гучно карбувала: «Жереб кинуто!»

Дзвонити телефон після погрози таки перестав. 

А загалом, мій тато був найкращим — про це свідчила псевдозолота медалька з написом «Найкращий тато!», яка висіла в нього в кімнаті і яку він, звісно, у когось украв. 

За мною слідом спустилася Елька, тягнучи Часіка за капюшон. Той, звісно ж, не надто пручався, брикався заради годиться, але покірно чалапав за своєю майстринею. Тато аж завмер зі сковорідкою в руці.

— Ого, Елько, це тобі зубна фея підклала чи що?

— Ага, у покарання. Сідай, зараз поїмо й поїдемо, — останню фразу вона кинула Часіку й відпустила його капюшон. Той упав на стілець навпроти, заплилим поглядом пройшовся по мені, і в його очах нарешті відбилося впізнавання, змішане з пересторожливістю. Чи то вчорашнього нещасного гонщика згадав, чи то Йоріка.