Розділ 2. Махай крилами навіть у салоні (1)

У мене з’явилася параноя. 

Чи, мабуть, ліпше сказати, що параноя, викликана шафою в чорному, тепер називається шафа-параноєю. А полягає вона в тому, що вірус шафи в чорному знову може з’явитися на вузькій дорозі, що веде до підніжжя Іст-Гіллу. А тому мені хотілося щоразу обернутися, перевірити, чи не показалося чорне ауді десь там, позаду. 

Часік помахав мені з-за барикади з дощок — любителі гострих відчуттів встигли обгородити трасу імпровізованими світильниками й ліхтарями, натягнувши кабелі від генератора. Мабуть, додаткова фора дала їм можливість хоч якось покращити собі настрій. На мій же настрій це якось не подіяло. 

Цього разу я таки вилізла з авто. Біля підніжжя зірвався сильний вітер, штовхнув мене в спину, що я міцніше вчепилася у дверцята. Не дуже добре. Поприбиравши волосся з обличчя, я рушила до Часіка, оглядаючи учасників. Цього разу нас, кажуть, буде таки десятеро. Хтось доєднався, кого не було на попередній гонці, але я поки не могла побачити, хто саме: ніссан і мазда попереду, колесо до колеса, порш того скаженого кислотного кольору, нова тойота супра, повнопривідна R8, хонда й ще одна тойота і я. Може, десятий учасник ще не приїхав?  

Мені скрутило шлунок від хвилювання.

«Не намагайся вирватися вперед». 

— Чуєш, я дуже радий, що ти приїхала, — Часік перехилився через барикаду, коли я підійшла. Довкола нього кучкувалося з кілька десятків людей, вдягнених, як на мене, залегко для доволі прохолодної осінньої гірської ночі. Вітер знову роздмухав моє волосся, і я засунула його під куртку. 

— Часіку, — довірливо мовила я, схилилася до нього ближче й примружила очі, — слухай, а звідки ти дізнався про те, що гонку хочуть провести ще раз?

Хтось влупив музику, і по вухах боляче навіть ударило. 

— Я просто почув про це від інших, — він перетяв плечима. — Я ж тут був увесь час, навіть коли поліція всіх розігнала. Потім усі почали з’їжджатися назад, тож я зателефонував тобі, подумавши, може, тобі забули повідомити. Але за це маєш розповісти про мій героїзм Елі.

Я повернула голову й увіп’ялася поглядом у безладний ряд машин — моїх колишніх-майбутніх суперників. Між ними знову бігав хлопчина в жахливих шортах. Ілюмінація почала різати очі, голова розболілася від того, що, схоже, мені й не думали повідомляти про те, що гонка повториться. А тоді що? На моє місце знайшли ще когось? 

Я обернулася спиною до Часіка, хоча той щось іще сказав, навіть смикнув мене за рукав. Натовп, що тіснив його за барикадою, заревів, а я дивилася на татову тойоту. Цілком логічно, що мене не сприймали серйозно. Старий японець навряд зрівняється й 382 конячками тієї ж японки супри. Мозок заблокував сторонні звуки, зосередившись на завданні. Вітер був задній, але на першій ще шпильці стане дути то в лобову, або в бік. Зле. Триматися позаду — зменшити удар на машину. Гаразд. 

Тут мене хитнуло від того, як людська хвиля найшла ззаду, а на асфальт поряд з моїми ногами упала гральна карта. Я зігнулася, щоб підняти її, пальцями відчувши жар асфальту. Повітря різко холоднішало, насувалася далека негода з океану. 

Облизавши губи, я хитнулася вперед, збираючись швиденько рушити до машини. Треба щось із цим зробити. Прогріти шини, колодки та диски. Треба щось… щось… 

Але не встигла я ступити й двох кроків, як мене окликнули. Смикнувшись, я обернулася. До мене йшов той хлопчина в шортах. На його обличчі був вималюваний чистий інтерес, ще трошки — і на його губах заграє усмішка. 

— Радий, що з вами все гаразд і ви можете доєднатися до нас ще раз. 

Я крутнулася до нього. Волосся — те, що коротше, те, що вилізло з-за коміра куртки, — знову лізло до рота. Може, у мене десь є резинка? Або ножиці… Фу, Женев’єво Єзерська, поклади холодну зброю на місце! Тобі не можна! Не всі знають, що ти заграєш і погрожуєш за допомогою тих самих предметів: Паломарським оглядом неба, лезами та машинами.

— Рада, що ви раді. Сподіваюся, більше участі поліції в перегонах не передбачається? 

— Хіба що ви самі її покличете. Ви, схоже, мило поспілкувалися з одним із них, що ми аж подумали, що ваше спілкування затягнеться.

Чорт. 

Чорт. Чорт. Чорт. Чорт. Проклятий Вінц! Можу закластися, на це теж у нього був розрахунок! Ще б він поділився який. 

— Зараз новий тренд. Неприємне спілкування варто обмежувати, щоб подбати про своє ментальне здоров’я. Тому змушена відкланятися. Прошу щирого вибачення. 

— Початок за три хвилини! Уже починаємо шикування!

Я киваю й крокую надто швидко. Мабуть, зашвидко, швидше, аніж мала б, щоб не подумали, що я втікаю. Заскакую в салон, вмикаю замок запалювання й дивлюся у лобове скло на оточений вогнями схил. Випадково — чесно-чесно! — натрапляю очима на того хлопчину в яскравих шортах, який спостерігає за мною. 

А тоді знімаю машину з ручного гальма, розвертаюся і починаю з’їжджати з підніжжя в напрямку траси. Женев’єва Єзерська геть здуріла. Єзерська втікає.

Еге ж. 

Випускаю повітря з грудей надто повільно, як повільно котиться тойота зі схилу. Сподіваюся, це спрацює. 

А якщо ні, то хай йому грець.