Глава 10. Коли можна піти

Єдиноріг навчився відчиняти двері.

Марта виявила це о сьомій ранку, коли спустилася на кухню й побачила, що двері до саду відчинені навстіж, на підлозі лежить перекинутий кошик для дров, а з-під кухонного столу стирчить білий хвіст. Сам винуватець стояв перед шафою, намагаючись дістати мордою до верхньої полиці. Там зберігалися яблука.

Марта, за її власними словами, багато років працювала в будинках із найрізноманітнішими магічними звірами. Бачила Ведмедя, який заснув у коморі й заблокував двері, Лисицю, що викрала з кухні цілу ковбасу, та двох Воронів, котрі навчилися відтворювати звук господарського дзвоника й одного дня довели прислугу до сказу.

Але ще жоден звір не намагався залізти до кухонної шафи за яблуками, використовуючи для цього ріг. Емма спустилася на шум.

Єдиноріг, помітивши її, перестав цікавитися полицею й повернув голову. Край шафи вже був подряпаний. Дверцята висіли трохи криво.

Марта стояла поруч зі зв'язкою ключів у руці.

Їй, очевидно, дуже хотілося вилаятися.

Емма винувато усміхнулася.

У відповідь господиня вручила їй ганчірку й попросила прибрати тирсу.

Поки Емма збирала з підлоги дрібні тріски, Єдиноріг спокійно стояв біля дверей, наче все, що сталося, Його зовсім не стосувалося. Тавіан з'явився вже наприкінці прибирання.

Він оглянув пошкоджену шафу, потім звіра й запропонував поставити для нього окремий кошик із яблуками в саду.

Марта відповіла, що так вони скоро віддадуть Єдинорогові й сам будинок. Емма не стала втручатися.

Їй раптом стало дивно приємно від цієї сварки.

Ще зовсім недавно її поява означала для господаря дому невідомий ризик, незавершений Ритуал і необхідність постійно стежити за власною магією. Тепер найбільшою ранковою проблемою виявилася подряпана шафа. Вона не обманювала себе: небезпека нікуди остаточно не зникла.

Але життя поступово повертало собі право складатися з дурниць.

За останні три дні Емма навчилася відходити від Тавіана далі, ніж на кілька кроків.

Першого дня після появи Єдинорога вони спробували провести коротку перевірку в лікарському дворі. Тавіан залишився біля дверей, а Емма пройшла до протилежної стіни й назад. Їй трохи запаморочилося, тому лікар завершив спостереження раніше.

Наступного дня вона змогла пройти невелику відстань без погіршення. Щоправда, потім довго сиділа на лаві, пила воду й злилася на власну слабкість.

Третього дня вони збільшили відстань.

Цього разу Єдиноріг не почав змінювати подобу, хоча поруч на мить з'явився чужий Ворон. Емма відчула легке поколювання в пальцях, але воно швидко минуло. Лікар перевірив її стан і дозволив продовжити спостереження. Ніхто не називав це одужанням.

Незавершений Ритуал залишався небезпечним, а нова Перша Подоба могла поводитися непередбачувано. Тавіан досі допомагав утримувати магію стабільною вночі й після фізичного навантаження. Про далекі подорожі не йшлося. Проте сьогодні лікар погодився на короткий самостійний вихід у місто.

За умови, що Емма не відходитиме надто далеко, уникатиме сильного навантаження й повернеться відразу, якщо відчує слабкість. Вона вислухала все уважно. Потім попросила повторити, що саме означає «надто далеко».

Лікар усміхнувся. Він уже звик, що пані Рід не задовольняється загальними порадами. Разом вони обрали невеликий маршрут до кравчині неподалік торгових рядів. Напередодні Емма пройшла більшу його частину з супроводом і перенесла це добре.

Цього разу вона мала пройти сама. Тавіан залишався вдома.

Уперше за весь час після аварії Кола вони планували зробити це свідомо.

Марта вирішила, що на таку подію потрібно вдягти пристойну сукню.

Емма наполягла на сірій, яку носила останніми днями. Вона була зручною, не обмежувала рухів і мала невелику кишеню для грошей. Марта ще раз запропонувала сливову сукню від Вовків, але після короткої суперечки погодилася. Потім почала збирати їй сумку.

Емма спостерігала, як усередину поступово зникають чиста хустинка, невелика пляшка води, кілька монет і шматок хліба. Вона не витримала й запитала, чи не варто взяти ще ковдру.

Марта подивилася на неї поверх окулярів.

Емма замовкла. Сумку їй усе-таки дозволили нести самостійно. Біля дверей стояв Тавіан.

Він уже був одягнений для роботи, але не поспішав до кабінету. Коли Емма спустилася, чоловік допоміг їй поправити застібку плаща й перевірив, чи не надто туго затягнуто ремінь сумки.

Вона відчула, як у грудях піднімається сміх.

Зараз і він почне складати їй речі.

Але Тавіан лише запитав, чи пам'ятає вона дорогу до кравчині.

Емма пояснила маршрут: вийти на головну вулицю, повернути біля пекарні, пройти повз крамницю тканин і не звертати в провулок до складів. Саме там вона раніше кілька разів плутала дорогу. Тавіан кивнув.

Вона чекала наступного запитання.

Чи не боїться?

Чи не краще піти разом?

Чи не варто ще трохи зачекати?

Але він не запитав нічого.

Лише відчинив двері.

Емма раптом зрозуміла, що їй страшно.

Смішно, майже образливо страшно. Вона пережила перенесення між світами, дев'ять магічних Визнань, незавершений Ритуал, підміну державного арбітра й аварію на старому переїзді. А тепер боялася самостійно пройти кілька вулиць. Їй захотілося попросити Тавіана піти поруч.

Вона навіть повернула до нього голову.

Він стояв біля дверей, тримаючи руку на одвірку, і дивився на неї без жодного натяку на нетерпіння. Саме це допомогло.

Емма вийшла.

Перші кілька хвилин виявилися незвично тихими.

Вона звикла чути поруч Тавіанові кроки. Знала, як він трохи сповільнює ходу біля нерівної бруківки, як пропускає назустріч важкі вози й мимоволі звертає увагу на будь-який службовий знак біля будинків. Тепер усе це доводилося робити самій. Вона йшла повільно.

Проминула будинок із зеленими віконницями, де щоранку хтось виставляв на підвіконня горщики з квітами. Біля невеликої пекарні стояв знайомий хлопчик, який продавав булочки й намагався не показувати, що одну вже з'їв сам. Емма зупинилася. Їй раптом захотілося купити щось просто тому, що могла.