Глава 8. Переїзд

Камінь під колесом опускався повільно.

Саме це виявилося найстрашнішим. Емма чекала тріску, гуркоту, раптового обвалу, після якого вже нічого не можна буде змінити. Натомість стара кладка осідала майже беззвучно, і важка підвода нахилялася разом із нею. Одне колесо залишилося на рівній дорозі, друге поволі входило в щілину між плитами. Над ним уже виступав край дерев'яного кузова. Коні відчули зміну раніше за людей.

Гнідий почав задкувати, натягуючи поводи. Другий уперся передніми ногами й нервово переступав, не розуміючи, чому віз за спиною раптом став таким важким. Возій намагався втримати обох, але тварини тягли в різні боки, і підвода від цього лише сильніше перекошувалася. На дальньому кінці переїзду хтось закричав.

Там зібралося кілька людей, яких затримали через ремонт дороги. Емма ще вранці бачила їх біля складу: чоловіка з кошиком, двох жінок, що поверталися з ринку, хлопця з перев'язаним пакунком. Тепер усі намагалися відійти від пошкодженої кладки, але вузький прохід між будинками вже перегородила друга підвода, яка під'їхала слідом за першою. Тавіан опинився біля переднього колеса.

Емма бачила, як він показує возіям, куди відводити коней, і наказує людям звільнити прохід. Навіть звідси було помітно, що його голос перекриває загальний галас. Він не намагався розпоряджатися всім сам: Остап уже керував робітниками біля опори, а Гринь побіг до другої підводи, щоб та не під'їжджала ближче.

Вони діяли швидко, але не безладно.

Емма впізнала цю зосередженість. Так само Тавіан поводився в день її появи, коли Коло прийняло чужу людину й продовжувало тримати незавершений зв'язок. Тоді він теж не мав готової відповіді, проте знав, що спершу потрібно зменшити небезпеку для тих, хто опинився поруч.

Від спогаду їй стало ще страшніше.

Того дня вона не розуміла, що відбувається, і мусила довіритися незнайомцю. Сьогодні розуміла значно більше.

І тепер боялася вже за нього.

На задньому борту підводи висів чоловік.

Він зачепився чоботом за дерев'яну перекладину й не міг звільнити ногу. Одна рука трималася за край кузова, друга безпорадно шукала опору. Віз перекосився, і чоловік поволі сповзав униз, до каменю, який уже почав рухатися.

Тавіан побачив його.

Він різко змінив напрямок, обходячи колесо з того боку, де кладка ще залишалася рівною. Емма мимоволі рушила слідом.

Її Змія підняла голову.

У грудях одразу з'явилося знайоме неприємне тепло.

Тавіан віддалявся.

За останні дні вони навчилися визначати, коли приглушення слабшає. Зазвичай це відбувалося поступово: спочатку Емма відчувала легке тремтіння, потім ставало важче зосередитися, а далі магія могла почати новий Прояв. Зараз усе відбувалося швидше.

Вона зупинилася, схопилася за край дерев'яного стовпа й змусила себе вдихнути повільніше. Попереду чоловік на возі нарешті звільнив одну ногу.

Але друга залишалася затиснутою.

Тавіан нахилився до нього.

Емма бачила тільки його спину.

Їй захотілося закричати, щоб він повернувся.

Водночас вона чудово розуміла, чому він цього не робить. Якби на тому возі висіла вона, Тавіан теж не відійшов би.

І ця думка не заспокоювала.

Тея першою помітила, що з ременем сталося щось погане.

Вона стояла трохи далі від Емми, біля столу, на якому вранці розкладала зразки кріплень. Коли підвода нахилилася, дівчина не побігла вперед разом з іншими. Вона дивилася на вантаж, піднявши голову, і щось швидко рахувала, ворушачи губами. Потім відклала власний ремінь і покликала Остапа. Емма не розчула слів.

Тея показувала на верхній ряд ящиків. Один із широких ременів натягнувся навскоси й почав зсуватися до краю. Під ним лежав коротший, яким після повторного завантаження додатково стягнули два нижні ящики. Тепер обидва трималися, але дерев'яні упори вже не стояли рівно.

Робітник біля кузова потягнувся до застібки.

Тея так різко крикнула, щоб він не чіпав її, що навіть коні на мить перестали сіпатися. Чоловік відсмикнув руку.

Вона підбігла ближче, але зупинилася на безпечному боці, не заходячи під нахилений вантаж. За кілька секунд до неї приєднався Остап. Він подивився туди, куди вона показувала, і негайно відправив двох робітників прибрати людей із боку, куди могли впасти ящики. Емма бачила, як змінюється його обличчя.

До цієї миті майстер стежив переважно за каменем і колесом. Тепер довелося думати ще й про вантаж, який міг зміститися навіть тоді, коли підвода вже не рухатиметься.

Тея витягла зі своєї коробки запасне кріплення, але Остап не дозволив їй підходити до кузова. Вона не стала сперечатися.

Натомість почала пояснювати, чому зараз небезпечно послаблювати верхній ремінь. Ящики тримали один одного лише частково, а при такому нахилі будь-який необережний рух міг остаточно зірвати кріплення.

Остап вислухав.

Потім покликав чоловіка, який працював із великими вантажами вже багато років. Вони почали діяти разом.

Емма раптом відчула полегшення від того, що Тея не намагалася самостійно врятувати всю підводу. Дівчина зробила те, що вміла: помітила небезпечну деталь, якої інші не побачили, і вчасно попередила.

Цього вистачило, щоб змінити наступні кілька хвилин.

Мелар з'явився біля воза, коли задній борт уже почав опускатися.

Він до цього стояв неподалік від молодшого службовця, який супроводжував його після зізнання. Емма бачила, як той намагався втримати чоловіка, але Мелар показав на робітника, котрий досі висів над проваллям, і вони обоє рушили вперед. Чоловіка на борту звали Левко.

Він працював на складі кілька років, часто допомагав завантажувати ритуальне обладнання й, судячи з того, як до нього зверталися інші, був добре знайомий із більшістю перевізників. Зараз Левко не міг поставити ногу.

Він затиснув щелепи так міцно, що Еммі було видно напружені м'язи на щоках. Тавіан намагався звільнити його чобіт, але підвода стояла під незручним кутом, і будь-який рух віддавався в пошкодженій опорі. Мелар підійшов із боку, де ще залишалася тверда земля.