Глава 4. Дім, з якого не хочуть їхати

У майстерні знімали вивіску.

Двоє робітників стояли на драбинах, підтримуючи довгу дерев'яну дошку, а третій викручував зі стіни залізні кріплення. Одне ніяк не піддавалося. Чоловік уже встиг збити молотком частину тиньку, вимазати рукав і посваритися з напарником, який радив тягнути сильніше. Вивіска висіла перекошена, залишаючись на останньому цвяху, і здавалося, що варто комусь відпустити край — вона впаде просто на бруківку. Емма зупинилася посеред вулиці.

Учора під цією вивіскою ще приймали замовлення. У дворі сушили ремені, хтось працював біля вікна, а молода майстриня сердито пояснювала батькові, чому не можна просто повернути людям гроші й оголосити роботу закінченою.

Тепер частина столів стояла надворі, накрита полотном. На воротах уже не було зразків шкіри. Біля порога лежали порожні ящики, складені один в один. Кіт, якого Емма раніше тут не бачила, сидів на найвищому й обурено нявчав щоразу, коли робітники стукали по стіні. Вивіску знімали обережно. Отже, збиралися забрати із собою. Від цієї думки Еммі стало незатишно.

Вона добре пам'ятала власний переїзд із батьківського дому. Тоді їй було двадцять два, вона знайшла першу пристойну роботу й цілий місяць мріяла про квартиру, де ніхто не запитуватиме, чи поїла вона перед сном. Мама допомагала складати речі, потай додавала до коробок рушники, посуд і баночки з домашніми соусами. Батько наполягав, що невеликий стіл не поміститься в машину, а потім якимось чином примудрився його туди запхати.

Емма їхала з дому радісно. Плакала вже в новій квартирі, коли після від'їзду батьків залишилася сама серед коробок і раптом не знала, за що взятися. Тоді вона могла повернутися хоч наступного дня. Люди з цієї майстерні, судячи з поспіху, такої впевненості не мали.

Тавіан ішов поряд, трохи повільніше, ніж звичайно, пристосовуючись до її кроку. Ще вранці лікар попередив, що довгу прогулянку доведеться скасувати, якщо Емма знову відчує виснаження. Варан ішов із другого боку, важко переставляючи лапи. Перехожі обминали його без особливого захоплення. Один хлопчик хотів торкнутися довгого хвоста, але мати встигла перехопити його за комір. Емма не була певна, що звір узагалі помітив дитину.

Їй дедалі частіше здавалося, що її магічний супутник живе якимось власним, дуже неспішним життям, а всі людські тривоги сприймає як прикру особливість середовища. Біля воріт з'явилася знайома дівчина.

Вона несла оберемок шкіряних обрізків. Побачивши гостей, спочатку подивилася на Тавіана, потім на Варана, а вже тоді впізнала Емму.

Обличчя в неї було втомлене. Під очима залягли тіні, коса розплелася, а на рукаві виднівся свіжий поріз. Дівчина стояла кілька секунд, наче вирішувала, чи варто вдавати, що нікого не помітила. Емма першою привіталася й подякувала за ремінець для сумки.

Майстриня кивнула. Виявилося, її звати Тея. Вона сама працювала над замовленням, хоча останнє прошивання зробив учень, якому давно час було навчитися тримати рівний шов. Емма з цікавістю роздивилася власну сумку. Жодної нерівності на новому ремінці вона не помічала. Тея перевірила роботу швидким професійним поглядом і нарешті трохи всміхнулася.

— Триматиметься, — запевнила вона. — Якщо знову не зачепите ним чужого товару.

Емма прийняла зауваження. Вона й сама за останні дні встигла переконатися, що її здатність потрапляти в незручні ситуації не залежить від світу, у якому вона перебуває. За воротами хтось покликав Тею. Дівчина озирнулася, але не рушила.

Емма пояснила, що хотіла б із нею поговорити. Особисто. Без торгових книг і перевірочних доручень. Тея знову глянула на Тавіана. І саме тут виникла перша незручність.

Емма майже забула, як виглядає їхня звична близькість збоку. Для неї Тавіан давно перестав бути лише державним арбітром. Він був чоловіком, у домі якого вона жила, якому довіряла власне здоров'я і чиї руки вчора тримала в екіпажі. Але для Теї він залишався людиною, від рішень якої могли залежати чужі Пробудження. До того ж тепер хтось використовував його обличчя для незаконних доручень.

Будь-яке прохання, висловлене в його присутності, легко було сприйняти як частину службового розслідування.

Тавіан це зрозумів раніше за Емму. Він запропонував пройти до невеликої лавки біля сусідньої крамниці, де міг переглянути принесені документи, залишаючись достатньо близько для приглушення. Емма погодилася. Тея провела їх до столика під навісом, попросила кілька хвилин, щоб віднести обрізки, й повернулася вже без робочого фартуха. Вони сіли одна навпроти одної.

Між ними опинився кошик зі шкіряними застібками, які хтось забув прибрати. Тея машинально пересортувала їх, відкладаючи великі окремо від маленьких. Емма спостерігала за її руками.

На правому вказівному пальці була свіжа смужка полотна. Дівчина намагалася не згинати його, тому брала застібки незручно, двома сусідніми пальцями.

Вона, очевидно, не збиралася розповідати про себе лише тому, що якась незнайома жінка висловила бажання поговорити.

І мала на це повне право.

Розмова почалася зовсім не з того, що планувала Емма.

Тея запитала про Лондон.

Виявилося, учора після повернення з управи вона намагалася уявити місце, звідки з'явилася пані Рід. Їй розповіли, що там будинки вищі за міські вежі, вулицями їздять вози без коней, а люди можуть розмовляти на відстані, не використовуючи магії Воронів. Емма відчула, як у грудях щось здригнулося.

Вона не чекала цього запитання. За останній тиждень їй довелося стільки разів пояснювати, звідки прийшла, що розповідь про Землю поступово почала нагадувати завчений текст. Люди цікавилися її світом так, як цікавляться далекими країнами: які там закони, які звірі, скільки коштує дорога, чи справді будинки будують зі скла.

А Тея спитала, чи могла Емма самостійно ходити куди завгодно. Відповісти виявилося складніше, ніж описати метро.

Звісно, вона могла подорожувати. Могла сісти на поїзд, купити квиток на літак, переїхати в інше місто. Але працювала п'ять днів на тиждень, платила оренду, відкладала гроші й часто не могла вибратися навіть до батьків, хоча вони жили зовсім не на іншому кінці світу. Тея слухала уважно. Особливо її зацікавило, що Емма сама вибрала роботу й квартиру.