Глава 3. Вісім родин і одна сукня

Марта принесла Еммі сукню, яка їй не сподобалася.

Річ була нова, добротно пошита, з приємної на дотик тканини кольору перестиглої сливи. На манжетах ішла дрібна вишивка, комір застібався маленькими перламутровими ґудзиками, а спідниця мала стільки складок, що в ній, напевно, можна було сховати половину Емминих речей. Щоправда, кишень не передбачили. До сукні додавалися пояс, рукавички та записка від Дому Вовків.

Марта розклала все на ліжку з тим особливим задоволенням, із яким люди демонструють вдало виконану чужу роботу. Вона встигла пояснити, що тканина дорога, колір личитиме Еммі, а рукави, якщо треба, можна трохи підкоротити. Потім дістала другу записку — від Лисиць. Там чемно цікавилися, чи пані Рід уже отримала обіцяний гардероб і чи не бажає завітати до їхньої кравчині. Емма подивилася на сукню. Потім на своє відображення в дзеркалі.

Їй було двадцять дев'ять, вона самостійно заробляла на життя, винаймала квартиру, платила податки й колись власноруч зібрала шафу, до якої виробник поклав дві однакові ліві стінки. Усе це, очевидно, не мало жодного значення у світі, де вісім родин вважали за потрібне вирішувати, у що їй одягатися.

Марта тим часом знайшла третю записку.

Ця була від Оленів. Вони радили поки уникати важких поясів, тугих комірів і багатошарових спідниць: після останньої зміни звіра Емма ще швидко втомлювалася.

Ось тут вона нарешті відчула вдячність. Принаймні хтось поцікавився, чи зможе вона дихати в подарованому вбранні.

У домі Тавіана вже зібралася невелика колекція речей, які Емма не купувала, не замовляла й іноді навіть не бачила до того, як вони ставали її власністю. Сукні, панчохи, плащі, гребінці, засоби для вмивання, невеличка скринька для прикрас. Остання надійшла від однієї з кланових родин разом із запрошенням на вечерю.

Усе було потрібне або могло знадобитися. Саме це робило становище особливо незручним.

Приймати допомогу легше, коли її можна чимось віддячити. Значно важче, коли добрі наміри переплетені з чужими очікуваннями, про які ніхто не говорить прямо.

Марта, помітивши Еммин вираз обличчя, перестала поправляти сукню й сіла на край скрині.

Емма пояснила, що вдячна всім, проте хотіла б сьогодні сама піти до крамниці й купити бодай одну річ на власний смак. Їй видали тимчасову допомогу. Вона вже знала, скільки приблизно коштує хліб, кімната й найпростіша сорочка. Отже, мала право витратити частину грошей на сукню, у якій не почуватиметься запрошеною на чуже весілля. Марта вислухала це без заперечень.

Потім підняла подаровану річ за плечики, ще раз оцінила шви й повідомила, що повернути її буде прикро, бо пошита вона чудово. Емма погодилася. І водночас попросила покласти її назад у коробку. Коли Марта пішла, вона ще кілька хвилин стояла перед дзеркалом.

На ній була сіра сукня Мартиної племінниці. Трохи завелика в талії, із підгорнутими рукавами. На подолі лишилася маленька пляма, яку не вдалося відіпрати після вчорашньої поїздки.

Удома вона носила джинси й футболки значно частіше, ніж сукні. Любила речі, в яких можна було сісти на підлогу, залізти під стіл по загублений кабель або, запізнюючись на автобус, пробігти останні сто метрів без ризику втратити гідність разом із туфлею.

Тепер навіть вибір одягу вимагав пристосування.

Емма торкнулася тканини біля кишені. Там лежав вимкнений телефон.

Колись їй здавалося, що свобода складається з великих речей: можливості змінити роботу, переїхати в інше місто, відмовитися від чужих планів. Виявилося, що іноді вона починається зі значно меншого — самій вибрати сукню й не бути за це нікому винною.

Вона знайшла гаманець, перерахувала монети й спустилася до сніданку.

За столом уже сидів Дарен Вей.

Емма впізнала його голос ще зі сходів. Представник Лисиць щось розповідав Марті про торговця, який продав одному з Домів партію дорогих рукавичок, а згодом виявилося, що в кожній парі обидві були праві. Марта, судячи зі сміху, знала цю історію, але не заперечувала проти повторення.

Дарен підвівся, побачивши Емму, і встиг висловити захоплення її ранковим виглядом, перш ніж вона сіла.

Згодом з'ясувалося, що прийшов він не лише з ввічливості.

Тавіан напередодні попросив його з'ясувати, хто обслуговував перевезення та торгові замовлення у східному кварталі. Дарен справді знав багатьох постачальників. Його Дім мав справи з переправами, складськими приміщеннями, дрібними торговцями та людьми, які ніколи не підписували великих угод, але добре пам'ятали, кому й коли віддали товар. Для таких справ Дарен підходив значно краще за офіційного слідчого.

Він приніс перелік майстерень, кілька адрес і новину, що частина торговців уже незадоволена раптовими перевірками. Вчорашня плутанина з маршрутами позбавила їх цілого робочого дня, а сьогодні незалежні службовці знову вимагали показувати спорядження та записи.

Дарену вдалося з'ясувати, що чоловік із Тавіановим обличчям приходив по невелике замовлення зі шкіри й металу. Готовий товар забрали на ринку, але виготовляли його в майстерні східного кварталу.

Емма згадала молоденьку майстриню, яка звільнила її плащ із пряжки, а потім принесла новий ремінець для сумки.

Їй захотілося подивитися на той знак майстерні ще раз.

Тавіан з'явився трохи пізніше. Він був одягнений для роботи й мав із собою папку, яку за останні дні Емма навчилася впізнавати за потертою застібкою. Перед тим як сісти, він подивився на тарілки й помітно здивувався присутності Дарена, хоча саме його попросив про допомогу.

Марта поставила перед ним сніданок, не цікавлячись, чи встиг він знову вирішити із десяток державних питань натщесерце. Поки чоловіки обговорювали торгові адреси, Емма витягла свій учорашній список.

Вона вже знала, що розмови про підроблені накази навряд чи швидко закінчаться. Але вчора вперше побачила, наскільки легко загубитися в чужій системі, навіть якщо її побудовано цілком розумно.