Глава 2. Чого обличчя не може

До Тавіанового будинку приїхав екіпаж, якого ніхто не замовляв.

Марта виявила його раніше за господаря. Вона саме вимітала з передпокою пісок, принесений учора на черевиках, коли за ворітьми загуркотіли колеса. Кінь зупинився так близько, що довелося відступити від хвіртки, аби не отримати мокрою мордою просто в обличчя.

Візник був невдоволений. Він виїхав ще затемна, забрав у майстра два ящики з перевірочним приладдям, пів години простояв біля замкненої брами управи, а тепер йому повідомляли, що жодного виїзду не планували.

Марта вислухала це, спершись на мітлу, і запитала тільки про одне: хто платитиме за зайву дорогу.

Саме над цим питанням застав їх Тавіан.

Емма, почувши голоси, спустилася слідом, хоча лікар радив до сніданку не поспішати зі сходами. На останній сходинці вона зупинилася, притримуючи перила. У дворі стояв великий гнідий кінь із білою плямою над оком, поруч — візник у короткому промоклому плащі. На сидінні лежав буханець хліба, загорнутий у ганчірку. Чоловік, очевидно, збирався провести в дорозі цілий день.

Від учорашньої зустрічі із самозванцем минуло менше доби. Емма ще не звикла до самої думки, що десь існує людина, здатна з'явитися перед нею з Тавіановим обличчям, а наслідки її вчинків уже стояли посеред двору, тупотіли копитами й вимагали оплати.

Візник дістав складений аркуш. У ньому зазначалося, що він має супроводжувати арбітра Сорела до трьох майстерень у східному кварталі. Маршрут був той самий, про який напередодні повідомляли в управі. Унизу стояло ім'я чергового, що прийняв доручення.

Тавіан переглянув папір і попросив залишити його для перевірки. Візникові він пояснив, що поїздка не відбудеться, проте підтвердив час прибуття й домовився про відшкодування витрат через управу.

Чоловік прийняв це без особливої радості. Кінь уже був запряжений, ящики завантажені, а іншого замовлення на ранок він відмовився брати.

Емма дивилася, як він забирається на сидіння, поправляє хліб, щоб той не зісковзнув під час повороту, й нарешті рушає. Зовсім не так вона уявляла наслідки підміни особи.

У кіно самозванець зазвичай викрадав коштовності, проникав у таємне сховище або скоював злочин, який потім доводилося розкривати героєві. Тут через нього якийсь незнайомий чоловік утратив ранок і, можливо, частину заробітку. Від цього історія чомусь стала неприємнішою.

Велике зло легко відокремити від звичайного життя. Воно яскраве, помітне, має власну музику й відповідний вираз обличчя. А дрібна шкода розчиняється серед повсякденних незручностей. Її можна навіть не помітити, якщо дивитися тільки на головну пригоду. Марта провела екіпаж поглядом і повернулася до своєї мітли.

З кухні вже пахло хлібом. Варан, який напередодні так старанно переставляв меблі, тепер лежав біля печі, поклавши важку голову на передні лапи. Марта змусила Емму обійти його з іншого боку: між хвостом і відром із водою залишалося надто мало місця.

Сніданок чекав на столі. Тавіан мав виїхати до управи раніше, ніж планував, і Марта, невдоволена цим рішенням, наклала йому подвійну порцію.

Еммі сподобалося, що він не сперечався.

На дорозі до управи вона попросила дати їй учорашній список адрес.

Поки Тавіан пояснював, які саме зміни внесли до маршруту, Емма намагалася впізнати хоча б окремі літери. Імена в записах здавалися їй схожими одне на одне. Серед закарлючок траплялися знаки, що нагадували латинські, але означали зовсім інші звуки. Вона раптом розсердилася на власну безпорадність.

Удома за цей час уже перевірила б усю таблицю: відсортувала записи за адресами, зіставила час, знайшла дублікати й перевірила, хто останнім змінював дані. Навіть без доступу до системи можна було б скласти нормальну схему на папері. Тут їй доводилося щоразу просити прочитати рядок уголос.

Тавіан помітив, що вона втретє повертається до тієї самої назви, і пояснив її написання. Потім на звороті вільного аркуша вивів кілька літер, додавши поруч їхні приблизні англійські відповідники. Емма обережно склала аркуш і сховала до кишені.

Їй хотілося навчитися читати цією мовою до того, як знайдуть дорогу додому. Чому саме — вона не стала собі пояснювати. Можливо, впертість. Можливо, бажання перестати почуватися дитиною кожного разу, коли хтось простягав їй документ.

А можливо, їй просто подобалося, як Тавіан писав для неї чужі літери, намагаючись пояснити те, чого ніколи не доводилося пояснювати іншим дорослим людям. Ця думка була вже менш зручною. Вона відсунулася до віконця й стала дивитися на місто.

Сьогодні Тавіан був у темному жилеті з дрібним візерунком біля коміра. Учора його двійник носив майже такий самий. Емма пам'ятала, як той тримав рукавички, як повертав голову, як швидко відвів очі. Вона потай знову придивилася до чоловіка поруч.

Тавіан відчув погляд.

Емма не стала приховувати, що розглядає його. Після вчорашнього він, здається, уже звик до цього й навіть дозволив собі ледь помітно всміхнутися.

Вона хотіла спитати, чи не має він брата-близнюка. Але жарт не вдався б. Занадто багато було в ньому того, що її справді непокоїло.

Тавіан обережно перегорнув аркуш здоровою рукою. Ушкоджене зап'ястя ще давалося взнаки. Він намагався берегти його, особливо коли доводилося довго писати, і цей маленький недолік чомусь заспокоював Емму. Справжня людина не складалася з одного лише обличчя.

У неї були старі травми, звички, пам'ять про незручні розмови, уподобання, про які сторонні могли не знати. Вона мала власну історію, а історію не можна було надягти разом із чужим одягом.

Емма дуже хотіла в це вірити.

Сельма чекала їх у кімнаті, де напередодні збирали свідчення.

На столі лежали дві стопки документів. Одну вона вже встигла переглянути, другу притиснула невеликою металевою пластиною, щоб аркуші не загорталися від протягу. Біля вікна стояв літній писар і виводив щось у великій книзі, час від часу зупиняючись, щоб розім'яти пальці.