Глава 1. Його бачили двічі

Уранці Емма прокинулася від того, що хтось із незвичайною наполегливістю шкреб підлогу за дверима.

У домі Тавіана останнім часом з'явилося чимало звуків, до яких вона ще не звикла. Дерев'яні сходи рипіли інакше, ніж у її квартирі. Вода в трубах не шуміла, бо труб у звичному розумінні тут не було. Марта, коли приходила вранці, обов'язково щось пересувала на кухні, хоча надвечір усе залишалося на місцях. Зрештою Емма вирішила, що це особливий спосіб перевіряти, чи не розвалився будинок за ніч. Але сьогодні шкребли зовсім поруч.

Вона сіла на ліжку, намацала ногами туфлі й прочинила двері.

Варан лежав поперек коридору.

За ніч її звір остаточно пристосувався до нової подоби. Тепер він займав майже всю ширину проходу, виставивши важкий хвіст у бік сходів. Кігтями однієї лапи він уперся в ніжку стільця, який Тавіан залишив біля дверей. І, очевидно, намагався посунути його.

Навіщо — Емма не знала. Стілець йому нічим не заважав.

З кабінету вийшов Тавіан. Сорочка була застебнута не до кінця, волосся ще вологе після вмивання. Він затримався, оцінюючи становище, тоді обережно переступив через хвіст.

Еммі раптом захотілося засміятися. Ще тиждень тому вона щиро обурювалася, коли сусідський кіт залишав шерсть на килимку перед її дверима. Тепер у коридорі жив велетенський ящір, а господар будинку щоранку перевіряв, чи може дістатися власного кабінету, не потривоживши чужого магічного звіра.

Тавіан узяв стілець за спинку, але Варан не випустив його ніжки. Довелося нахилитися й обережно звільнити дерево з-під кігтів.

— Гадаю, сьогодні він почувається краще, — зауважив Тавіан.

Емма погодилася. Учорашнє перевтілення минуло відносно легко, однак увечері її все-таки почало морозити. Лікар залишив порошок від головного болю, Марта — додаткову ковдру, а Тавіан просидів у кабінеті майже до півночі, переглядаючи копії старих документів. Саме ці документи тепер займали Емму значно більше за Варана. Слово «метаморф» не давало спокою.

У дитинстві вона любила історії про людей, які перетворювалися на тварин. З роками казки перестали здаватися їй переконливими. Тепер, коли одна така казка лежала посеред коридору, Емма виявила, що найбільше хоче від неї не чудес, а пояснень. Їй було потрібне пояснення власного життя.

Чому немовля, знайдене взимку просто неба, майже не постраждало від холоду? Чому вона розмовляла чужою мовою так легко, ніби знала її з народження? І чому її магічний звір щоразу ставав кимось іншим?

Можливо, відповіді існували. Десь лежали старі книжки, записи, забуті свідчення.

Можливо, хтось уже стикався з подібним.

Але поки Емма мала лише вісім кланових Визнань, кілька суперечливих історій і чоловіка, який учора ввечері визнав, що дев'ятий Клан — його власний. Вона мимоволі подивилася на Тавіана.

Пам'ять повернула той короткий обмін словами, коли вони сиділи за столом, а його Змія лежала біля її туфлі. Тоді Емма сказала «Ваш», і він відповів «Мій». Учора це прозвучало майже інтимно. Сьогодні, при денному світлі, їй стало трохи соромно за те, як довго вона про це думала.

Тавіан тим часом уже нахилився по стілець. Його рука, ушкоджена під час аварії Кола, рухалася обережніше, ніж друга. Емма помітила це й хотіла допомогти, але Варан нарешті посунувся сам. Дорога до сходів звільнилася.

Знизу долинув Мартин голос. Вона повідомила, що сніданок готовий, а якщо вони збираються ще довго виховувати ящера, їй доведеться їсти самій.

За сніданком Емма вперше за кілька днів не розмовляла про власне здоров'я. Це стало маленькою розкішшю.

Марта принесла яйця, теплий хліб і тушковані яблука. У невеликій мисці стояло варення, яке, за її словами, не варто було відкривати до зими. Вона все-таки відкрила, бо Емма вчора майже нічого не їла.

У Тавіана був звичайний робочий ранок. Він переглядав листи, складені біля тарілки, і робив короткі позначки на окремому аркуші. Емма намагалася не читати через його плече, хоча все одно не знала місцевого письма достатньо добре, щоб розібрати навіть заголовок. Це незнання дедалі більше її дратувало.

Говорити вона могла вільно. Читати — ні. Навіть власне ім'я у кланових документах упізнавала за формою літер, а не за змістом. Удома Емма без особливих зусиль працювала з двома екранами, таблицями й системами, які для більшості користувачів були незрозумілими. Тут кожен лист перетворював її на людину, якій потрібно пояснювати очевидне. Вона вирішила, що попросить Сельму підібрати їй підручник.

Думка про навчання раптом підняла настрій. Це було заняття, яке залежало від неї самої. Можна було не чекати дозволу лікаря, нового Прояву чи рішення Ради. Сісти ввечері й навчитися читати хоча б кілька слів. Тавіан саме збирав листи до папки, коли внизу постукали.

Марта пішла відчиняти. Емма чула її невдоволений голос: посильний прийшов надто рано, та ще й із брудними чобітьми. Згодом з'ясувалося, що хлопець приніс службове повідомлення, яке належало передати арбітрові до початку робочого дня. Він стояв на порозі їдальні, тримаючи шапку обома руками.

Тавіан прочитав лист і попросив посильного не йти.

Емма помітила зміну в його обличчі раніше, ніж він щось сказав.

Зазвичай, коли Тавіан знаходив неточність у документі, він ставав особливо зосередженим. Міг перечитати рядок двічі, звірити дату, попросити інший примірник.

Цього разу він дивився на написане довше, а тоді дуже обережно поклав аркуш на стіл.

Виявилося, що напередодні ввечері він нібито змінив маршрут передритуальних оглядів.

Кілька майстрів та помічників отримали розпорядження перенести перевірку з одного кварталу до іншого. Частину будинків мали відвідати пізніше, інші — раніше. Сам по собі такий перенос не був чимось незвичайним. Розклад залежав від стану кандидатів, роботи майстрів, доступності лікарів і десятка побутових обставин, про які Емма раніше навіть не замислювалася. Дивним було те, що наказ віддав особисто Тавіан. Принаймні так стверджували двоє службовців. Учора ввечері він нікуди не виходив.