Розділ 19

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

- Емма, тобі в голові ще не крутиться? - спитала Ангеліна схопивши мене за руку.

Я заперечливо похитала головою.

- Вибач, просто...- я витерла спітніли долоні об штани, - Не можу зупинитися.

Вона стиснула моє плече.

- Все буде добре. Віктор просто так не покине тебе, ти ж це знаєш.

Я кивнула головою. Знаю? Я так і не встигла дати відповідь на його слова щодо другого шансу. Не встигла подякувати за сина. І ...не встигла почути виправдання. Він і досі не знає що Влад - не просто мій син а і його також. Я повинна сказати йому цю інформацію. Він повинен її почути.

Влад прокинувся годину назад, я побула з ним і встигла поговорити з лікарем. Він сказав, що крім психолога не має для мене іще якісь пропозиції. Тобто фізично Влад повністю здоровий. Діма вже встиг його легко розпитати про все, що було тільки формальністю за словами чоловіка. 

А зараз...Влад спитав де Віктор і сказав іти до нього. Хоча я не хотіла покидати сина та мама запевнила що побуде із ним а мені немає потреби зараз розриватися думками і тілом. Тому сестра зараз стоїть біля стіни склавши руки на грудях і дивиться у підлогу а я мотаю круги. 

Пройшла напевно ціла вічність, перш ніж лікар вийшов. І це був знайомий мені Михайло чому я не здивувалася.

- Як він? - спитав одразу Костик.

Лікар уважно дивився на мене. Михайло ледь помітно стиснув губи а тоді перевів погляд на Костика.

- Операція пройшла успішно. Ми вийняли кулю. Але стан пацієнта важкий. Його буде переведено у реанімацію на наступні двадцять чотири години. Вони будуть вирішальні. 

Михайло кинув на мене погляд.

- Я розумію що так, як він і досі рахується твоїм пацієнтом і мав би досі бути в кількох десятках кілометрів звідси ти захочеш його перевезти, але...

- Ні, - різко сказала я і важко видихнула.

Я відчула руку Соні на своєму плечі. Я облизала пересохлі губи.

- Я тут не як лікар. І...я сама чудово розумію що зараз його не можна перевозити.

Михайло кивнув.

- Чудово. Тільки...думаю в тебе будуть проблеми через все це.

Я кивнула головою.

- Проблеми можна вирішити. Якщо ти маєш на увазі втрату роботи то я цілком до цього готова.

Михайло натягнуто посміхнувся а тоді побажавши традиційного "Одужання" пішов. Я важко видихнула а переді мною зявився Костик і Ангеліна. Я не знала що сказати. Не знала як себе поводити але...я піддалася тілу коли Костя простягнув руки і обійняв мене. Я не стрималася а сльози котрих здавалося уже і не було покотилися щоками. Рука Кості водила по моїх плечах заспокоюючи але...це точно не допомагало.

***

Мама забрала Влада додому, Соня також поїхала. Ангеліна намагалася і мене вмовити повернутися але марно. Все ж, у кінцевому рещультаті вона поїхала і пообіцяла незабаром повернутися. Діма повинен був написати звіт, мій мобільник розривався від дзвінків Ліди та Роми а я ж просто сиділа спершись до спинки крісла та дивилася прямо перед собою де за склом до якого я не мала доступу лежало непорушне тіло Віктора. 

- Ти все ж іще кохаєш його? - прошепотів збоку Костя.

Я знизила плечима.

- Якщо чесно я не можу сказати напевнло. Я і досі зла за те що відбулося далекі пять років назад, але зараз коли він може померти просто не можу бути байдужою до всього. І до того ж...я і досі не сказала йому найважливішого.

Костя глянув на мене, що я зауважила боковим зором.

- Тобто?

Я хвилину мовчала прикусуючи нижню губу.

- У мене так і нікого не було після нього. Тобто...Влад. Він син Віктора. А я навіть про це не сказала йому. Жодному з них двох, - на очі знову наступали сльози.

- Але чому? 

Я знизила плечима.

- Знаєш, коли ти потрапив у лікарню і я побачила його то думала що й досі ненавиджу. Але це не так. А коли він запідозрив що Влад його син я...хотіла сказати що це так але в результаті заперечила. Мені було страшно щов він забере його у мене. А іще...

- Ти не хотіла щоб Влад жив між двома батьками а не з кимось конкретно, - сказав Костя.

-Можливо. Хоча знаєш, я здивована що всього напевно за декілька годин Влад настільки сильно полюбив незнайомого чоловіка а Віктор у свою чергу привязався до нього.

Костя хмикнув.

- Напевно не я повинен був тобі це казати, але...в тебе немає причини ненавидіти Віті.

Я намружила брови і повернула голову до Кості.

- Тобто? Він зрадив мені, не хотів навіть нічого пояснити а ти кажеш про відсутність причини?
- Він не зраджував...- прошепотів Костя а тоді прикрив очі руками.