Розділ 18

Емма

Мій телефон задзвонив і я миттю підхопилася. Я сиділа на кухні мами, і зараз тут була вона та Соня. Я була щиро радабщо вони вчора мене приспали, алетзбіншої сторони це було нечесно з їхньої сторони. Але...результат виправдовує методи. Чи не так? І все ж від самого початку коли я знову прокинулася . Соня запропонувала, радже наказала піти до них збмаиою квартири і я так і будучи в вчорашньому одягу зараз чиділа за столом.

Побачивши ім'я Віктора руки затремтіли. Він обіцяв, і я вірила йому. Але...все ж час був не на нашій стороні а статистика тим більше. Все ж я прийняла дзвінок і Соня показала щоб поставити на гучномовець що я і зробила.

-Емма?-почула голос точно не Віктора через що напружилася.

-Так...

-Це Дмитро. Ми вчора дивилися відео з камер у клініці. Віктор знайшов вашого сина. 

Я з полегшенням видихнула.

-Де він? Він...живий?

Я сам боялася почути відповіді. Але все ж наважилася спитати.

-Так. З ним повністю все гаразд. Мій колега встиг вчасно. Зараз ми їдемо до клініки. Третя міська. Зможете під'їхати?

-Так...звичайно ж.

Все ж, виклик скинули скоріше ніж я встигла оговтатися. Мій погляд повернувся до Соні. А тоді...я просто кинулася в її обійми. Не знаю, були це сльози щастя чи ті що не дочекалися свого часу але вони лилися без меж.

-Ну все. Поїхали вже. Я хочу побачити внука.

Хвилин забднсять я вже одягла іншу футболку та джинси і ми їхали в моїй машині.

-Емма, телефон Віктора був. Чому дзвонив цей Дмитро?

Мама поставила слушне питання. Я напружилася. Чому про це не подумала я? Я знизила плечима.

-Можливо Віктор з Владом. Вони...знайомі. - мамк не знала всього але тільки дивно подивилася.

-Ти розповіла йому, що Влад його син?

У горлібзастрягла грудка. Він стільки зробив...не знаючи навіть про це. Я заперечливо похитала головою. 

-Ні. Він запідозрював як вперше побачив але я переконала його в протилежному.

Мама кивнула головою. Я ж відганяла дурні думки. А якщо ні? Якщо все не так як я думаю? Віктор мав би ще лежати у клініці а не їхати звідти шукати Влада. Але...я була надто спантеличена і не думала про це. А зараз жаліла. Але...стоп. Потрібно заспокоїтися. З Владом все гаразд. І з Віктором також. В решті решт він дорослий чоловік.

Ми були в клініці за п'ятнадцять хвилин їзди. Чому вони тут? Гаразд, я задам це питання пізніше. Зайшовши у клініці я одразу пішла до стійки на першому поверсі.

-Вибачте, я..

-Емма?-почула я знайомий голос і повернувшись побачила знайомого чоловіка.

Я кивнула головою.

-Пішли за мною. Запевняю, що з Владом все гаразд. Він зразу спить, але невдовзі повинен прокинутися. 

Чоловік крокував на другий поверх і ми зайшли до палати, побачивши сплячого сина я з полегшенням видихнула. Одразу ж наблизилася до ліжка.

-Дякую вам велике. -сказала моя мама.

Дмитро натягнуто зобразив посмішку. 

-Це не мені дякуйте. Після того як Влад прокинеться покличете лікаря, він вам все розповість детальніше. Пізніше я візьму свідчення, але це буде пізніше. Гарного дня.

Дмитро пішов до виходу як я згадала іще про одного чоловіка, котрий не менше на жаль цікавив мене.

-А Віктор? Його тут немає. -сказала я.

Дмитро зупинився і повернувся до мене. Я зауважила як він почав кусати свою нижню губу а тоді в кутках очей з'явилося...щось.

-Мені шкода.

Я жахнулася від цих слів. Дихання почастіло.

-Ні.-прошепотіла я відмахуючи чергові сльози.

Не може такого бути.

-В нього не було жодних проблем. Максимум шви б розійшлися. -сказала я між схлипами.

Дмитро не зводив з мене погляду.

-Якби ж тільки це. Ми...ми припустили помилку. Велику помилку. Чоловік який викрав вашого сина був непритомний як ми думали, але в одну хвилину він дотягнувся до пістолету і вистрілив у Влада. А Віктор...в нього справді чудова реакція. Він в операційній. Але...

Я зрозуміла все без слів. Рука мами лягла на моє плече. Ні. Ні, ні і ще раз ні. Не так все має закінчитися. Я мала розповісти йому правду, сказати що пробачила. Сказати що вірю. Сказати що...і досі він є моїм єдиним. Тим самим хлопцем з клубу. Колись і зараз.