Розділ 17

Я ішов тихо, і побачив іще одні металеві двері. Крізь вузьку шпарину пробивалося легке світло. Підійшовши ближче я прислухався та притулився до стіни. Жодних звуків крім тихого схлипування. Зазирнувши у шпарину побачив стілець а на ній фігуру. Я заплющив свої очі. Слава Богу. Ледь відхилив більше двері, на щастя вони не заскрипіли. Я тихо робив кожен крок, але коли голова Влада піднялася він почав кричати. Його рот був залежний скотчем через що звук був приглушений.

-Тшшш. Спокійно, це я. - сказав показуючись на світло.

Я ступив за стілець і розв'язав руки опісля зняв скотч. Тоді розмотав ноги. Хлопчик одразу ж обійняв мене.

-Влад, нам треба швидко звідси піти. - сказав я вирівнюючись і беручи хлопця за руку а в одній і досі тримав пістолет.

Раптом почулися кроки і чиєсь мугикання. Влад поруч зі мною ледь заскиглив.

-Мені страшно.

Я заспокійливо почав водити своїм пальцем по його ніжній шкірі. Єдине що я прагнув, це захистити його та повернути неушкодженим Еммі. Я подивився на малюка і заспокійливо посміхнувся.

-Це тільки гра. Як і в телефоні. Просто нам потрібно втекти звідси, як наприклад я колись грав у бабку Грені. Нічого не станеться. Я тебе захищу. 

Я говорив пошепки, а звуки посилювалися що означало одне-наближення викрадача. Пальці хлопчика сильніше обвили мою руку, я виставив пістолет чекаючи моменту. Двері зі скрипом прочинилися. Високий чоловік, у плащі котрий схожий був на медичний та рукавичках зайшов у кімнату. У його руці я помітив ніж. О Боже. Що він хотів зробити? Ні, я не думатиму про це. Моя долоня стиснула у відповідь Владову. Сподіваюся, Діма і Костя знайдуть нас скоро. Чоловік перестав мугикати піднявши погляд. Він зауважив, що Влада немає і почав роззиратися. Ми стояли в тіні від якоїсь гори коробок через що помітити нас було вкрай важко.

-Хлопчик, не бійся. Виходи, я тобі не зашкоджу. -прогримів надто солодко голос чоловіка

-Стояти, поліція. -крикнув я виходячи з тіні і тримаючи пістолет. 

Хлопець хмикнув посміхаючись.

-Поліція...-повторив він пошепки а тоді кинувся до виходу. Пролунав постріл, але я промазав. Кинувшись за чоловіком я відпустив руку Влада.

-Залишайся тут. -гукнув я йому наостанок.

Вибігши на вулицю я роззирнувся. Побачив синій плащ і побіг навздогін.

-Не зловиш, не зловиш. -кричав цей дурень вискакуючи на дах гаража.

Я зробив те саме, і ледь не пожалів. Щось в області серця кольнуло. Здається, я проковтнув сьогодні десять таблеток коли ми їхали сюди, чому ж так болить? Але зараз я проігнорував це. Я повинен зловити психа. Він різко зіскочив з даху і повалився на землю. Я впав одразу на нього і почалася бійка. Я був точно не у формі, через що опинився знизу. У повітрі щось блиснуло і я зрозумів. Ніж...

Зібравши всю свою силу я все ж завдав декілька ударів і супротивник гепнувся біля мене. Я важко видихнув і почав підніматися. 

-Віктор!-почув вигук а опісля Костя вже допоміг мені піднятися.

Ми відступили на декілька кроків і перевели погляд на чоловіка що лежав неподалік. Я не зрозумів у яку хвилину до мене підскочив Влад. Він настільки міцно мене обійняв, що я не зміг відмовити. 

-Все добре. Все закінчено. -сказав я йому а він кивнув головою відсторонюючись.

-У тебе кров...-прошепотів той дивлячись на мою футболку.

Я торкнувся рукою і зрозумів звідки той різкий біль. Чортові шви. Я легко посміхнувся.

-Нічого страшного.

-Але ж тебе болить, - той подивився на мене своїми очима. Такі ж великі і красиві як у Емми.

Я посміхнувся кутиком губ.

-Не болить.

Краєм ока я помітив рух збоку і миттю посунувся перед Влада. Легені сперло, я не міг зробити ані вдих ані видих. Здається, Костя щось гукнув після чого його кулак проїхався по психові і вийняв наручники. Ніколи не варто втрачати пильності...але ми втратили.

Тіло стало надто важким, щоб триматися навіть на цих чортових колінах. Я почав хитатися і впав на землю. Синнє колись небо затяглося хмарами. Схоже, буде дощ...Справді? Мені зараз цікава погода? Я часто покліпав. Кожен вдих здавався проколюванням тіла. Шум навколо зник, останнє що пам'ятав перед тим як повіки стали надто важкими це наляканий погляд Влада перед моїми очима а тоді...сльози? Я не встиг будь що зрозуміти. Невідомість та пітьма забрали мене швидше.