Розділ 16

Віктор

Бачити, як Емма плаче - найгірше що я б хотів відчувати. Після нашої розмови, в кімнату зайшла її сестра. Вона забрала дівчину додому а я ж повернувся до Діми. 

- Зачекай декілька хвилин, я візьму...

- Е ні. Ви ще не виписані. Вам не можна покидати лікарні. -запроьестувала якась медсестра котра стояла неподалік.

- Слухайте, я вже не але дитина. Можу про себе подбати. А от син Емми Романівна навряд чи. Я повинен виконувати свою роботу. Тому не перечте мені. 

Дівчина важко зітхнула але не сперечалася. Напевно, не дурна щоб все зрозуміти. 

- Я чекаю на тебе внизу. -сказав Діма і вийшов.

Я ж повернувся до своєї палати і взяв з під ліжка свої чоботи. Медсестра за хвилину принесла мою куртку.

- Я не буду казати начальству що вас немає, але якщо щось станеться...

- Нічого не станеться. - сказав я схопивши з шафи таблетки.

Все ж, як би я їх не ненавидів та не завжди можливо ігнорувати біль. А мені не потрібно, щоб хлопці замість пошуку Влада зі мною возилися. Я вийшов із клініки та одразу сів у авто Діми. Ми приїхали у відділок.

- О, ти вже одужав?-спитав Костик котрий якраз виходив із будівлі.

Я заперечливо похитав головою.

- По факту ні, але зараз не про це. 

Ми швидко знайшли по базі ім'я та дані чоловіка, котрий виніс Влада із будівлі. За ті декілька годин я прикипфв до хлопця. Як напевно і він до мене. В голові і досі крутилися питання щодо його появи але зараз це не мало значення. Якби він був справді моїм сином, то напевно Емма уже б розповіла про це. Зараз переді мною стояла мета. І мені варто виконати її. Доки не пізно. 

Як і очікувалося, чоловіка не було у квартирі. Костя і Діма нічого цікавого не знайшли і ми повернулися до відділку. Я потер свої скронні. Що тепер? Нам варто знайти цього психа. Негайно. Просто зараз. Доки Костя подавав у розшук а Діма рився у родичах та знайомих цього дурня, я вийняв телефон. У телефонні книжці швидко знайшов номер сестри Емми. Самій дівчині не хотів дзвонити адже навряд чи мої вирішення допоможуть. Звідки я маю номер сестри? За п'ять років так і не вийшов видалити його.

- Щось знайшов?-одразу пошепки спитала та, щойно прийняла виклик.

- Поки що нічого. Знайшла чоловіка котрий вивіз Влада але самого чоловіка ні. Як Емма?

- Мама підмішала їй снодійного у чай. Спить. Ти ж...знайдеш його, правда?

Я почав кусати свої губи.

- Звичайно ж знайду. Софія, ти...подбай заьтой час про Емму.

Повисла тиша. А тоді почувся важкий видих.

- Віктор, ти звичайно ж козел і сподіваюся поясниш свої дії, хоча мені вони не цікаві. Просто знайди Влада. А про Емму не турбуйся. Я б і без твоїх слів була з нею.

Виклик скинувся і я повернувся до хлопців. 

***

Ціла ніч пройшла за марним перебиранням паперів. На годиннику була четверта, як тишу переривало не тільки шелестіннятпаперу але і дзвінок. Діма швидко прийняв виклик а тоді почав підніматися.

- Машину, якою вивезли хлопчика засікли на одній з дорожніх камер. Скоріше за все їде у сусіднє місто.

Я також підхопився. Костя вже вийняв з шафи карту міста і розсьелив її на своєму столі. 

- Там майже немає непримітних місць, куди він може їхати?

Мій погляд почав блукати назвами вулиць.

- Гаражі. В його батька був гараж десь в цьому районі.

Я вказав на карту, і Костя почав швидко щось набирати у ноутбуці.

- Є. Там ряд гаражів. Але котрий саме належить його батьку не відомо. 

- На місці розберемося.-сказав я і схопив свою джинсовку із стільця.

- Так не можна. Нам потрібен план. -обурився Діма.

- Немає часу на план. І ти знаєш це краще ніж я.

Діма пробурмотів лайку під ніс.

-Що дивишся? Поїхали? По дорозібвсе обговоримо. -сказав він вийшовши наперед.

Я ледь посміхнувся. Завжди подобався Діма. Він не з тих, хто чітко наслідує правила. Не з тих, хто не піде на ризик жаліючи свою голову. І ось зараз, він знову робить щось не заплановане.

В машині ми швидко обговорили основні дії. Машина зупинилася дальше від запланованого місця для зходу. 

Побачивши автомобіль тут, ми зрозуміли що все ж не помилилися. Діма підійшов до авто з пістолетом. У машині не виявилося нікого. Ми покрокувала дальше. Костя присвиснув.

-Тут більше двадцяти гаражів. Як знати який нам потрібен?

Я знизив плечима. 

-Перевіряємоьвсі попорядку. -сказав я.

-Все ж я притримався б думки, щоб ти залишився у відділку і викликати групу. - відповів Костя

Я хмикнув.

-Ти знаєш, що він там би не просидів, -сказав Діма, - А зараз приступимо до самої суті приїзду. Час дороцінна штука.

Діма пішов на перед заходячи у перший відчинений гараж, Костя в другий а мені ж довелося достатньо віддалитися від них бо всі інші були на замку. Це конкретно звужувало коло пошуку. Я відчинив двері та тихо зайшов у середину. Було темно, що ускладнювало завдання. Віддалік почув звуки і ледь втдтхнув. Все ж, удача на нашій стороні.