Розділ 14

Віктор заснув дуже скоро. Враховуючи, скільки зараз йому колять знеболюючих це було абсолютно нормально. Я не зрозуміла в яку хвилину наші руки з’єдналися, але ці відчуття…я подумки вже готова була картати себе за дії. Але ж…він мій пацієнт. І те, що я хвилююся за нього нормально. Напевно. Не знаю скільки часу я так просиділа дивлячись на обличчя колишнього чоловіка, але в один момент я зрозуміла що потрібно повернутися до ординаторської .Я піднялася і потягнула свою руку в спробі забрати її, але навіть попри сон хватка Віктора була міцною. Я ледь посміхнулася. Тепер ясно звідки у Влада це. Легко, роз’єднуючи кожен палець я все ж звільнилася. Тихими кроками покрокувала до дверей та вийшла.

В ординаторській сиділа Ліда.

- О. Ти куди зникла? - спитала вона.

- В одній палаті була. - знизила я плечима та сіла на диван.

- Як думаєш, є шанс нині поспати?

Ліда знизила плечима.

- Я не фанат безробіття але з нашою роботою краще щоб її не було.

Кутик моїх губ піднявся вгору.

- Ми самі вибрали свій шлях. - сказала я.

Жінка кивнула головою.

- Ти можливо і сама, а мене в молодості батьки запхали.

Мої брови злетіли вгору. Я глянула на Ліду.

- Я мріяла після закінчення школи піти в журналісти.  Батьки сказали, що це не престижно. Бігати з мікрофоном поміж багатіїв. Сказали, станеш лікаркою. Матимеш завжди кошти. Я ніколи не хотіла бути пов’язаною з цим місцем.

- А зараз? - спитала я тихо.

- А що зараз? На лікаря я не дотягнула як бачиш. Зате медсестрою стала. Почала працювати але…не моє це. Розумієш? Я роблю все це просто на автоматі але щастя немає, Емма. Ти сама вибрала свою професію. Я бачу як в тебе очі горіли після перших операцій. Я ж не відчуваю цих радощів від своєї роботи. Толку з тих коштів, якщо щастя немає?

Я задумалася. А якби я все ж обрала щось інше? Відмовляла б мене мама чи ні? Думки перервала лампочка, хтось нажав екстерну кнопку.

Я піднялася і глянула в ноутбук котрий стояв на столі. Серце шалено застукало. Я зірвалася з місця і пішла до потрібної палати.

- Я не лікар, але здається з ним щось не так. - сказав сусід по палаті Віктора.

Я глянула на чоловіка. Його тіло кидалося в різні сторони а піт виступив на лобі та шиї.

Я легко торкнулася його плеча заспокоюючи. Мені вдалося його розбудити через декілька хвилин.

- Це тільки сон. - прошепотіла я.

Рука чоловіка тремтіла. Він потягнувся до свого волосся і провів рукою по ньому. Я заспокійливо водила по іншій, доки Віктор заплющив очі заспокоюючи дихання котре збилося.

Він глянув на мене. А тоді на Петра.

- Господи. Я тебе налякав. Вибач. - сказав він.

Чоловік тільки посміхнувся.

- Нічого страшного.

Після цього Петро повернувся на іншу сторону а я і досі спостерігала за Віктором. Наші погляди були прикуті один до одного.

- Вибач. - прошепотів він.

Я здивувалася.

- За що?

Віктор мовчав. Я так і не отримала відповіді на запитання, бо його повіки опустилися і чоловік поринув у сон.

***

Наступного дня, я повернулася додому. Влад не заперечив у пропозиції піти провідати Віктора після обіду. Я ж варила рис, коли вхідні двері відчинилися. Єдина людина, котра мала ключі від моєї квартири це Соня. Тому я не здивувалася побачивши її голову на кухні.

- Привіт. - сказала я посміхаючись сестрі.

Вона посміхнулася у відповідь.

- Ти як?

Я знизила плечима.

- Нормально наче. Як завжди. У тебе як справи?

Дівчина посміхнулася.

- Все чудово. Але, вчора дивлячись якийсь плаксивий серіал я згадала що ми і досі не обговорили одну важливу тему.

- Яку?

- Не пригадаєш, з ким ти тут була в небезпечній відстані нещодавно. Коли я зайшла і перервала напевно дуже цікавий процес.

Мої щоки спалахнули.

- Господи…то все ж перервала?

Дівчина сіла за стіл а я вимкнула уже готову страву.

- Будеш їсти? - спитала я сестру.

- Ні, дякую. Я щойно поїла. І чекаю на відповідь.

- Сонь, це…не знаю як пояснити.

Сестра уважно дивилася на мене коли я сіла за стіл навпроти неї.

- Гаразд. Не пояснюй. Просто скажи, невже ти повернулася до Віктора?

- Ні. Ти що, - здається, моя відповідь була надто різкою. - Влад заснув. По дорозі до машини я зустріла Віктора. Він запропонував допомогти донести малого. От і все.

Сестра посміхнулася.

- Ні. Не все. Він допоміг донести його до машини. На цьому ти кажеш що все. А як він опинився у твоїй кімнаті? Телепортом чи можливо це якийсь двійник або ж в мене з пам’ятю не все в порядку? Емма, тобі не варто мені пояснювати чи виправдовуватися переді мною. Просто…не натвори дурницю і не зроби боляче собі своїми ж вчинками.

Я задумалася.

- Влад так скоро здружився з ним. - прошепотіла я.

Очі Соні збільшилися.

- Чекай. Ти вирішила, що Віктор не знатиме про Влада. Тепер кажеш, що вони зблизилися. Емма, ти не забула що твій колишній все ще коп. Якщо він дізнається?

Я закрила свої очі. А дійсно? Підозри у Віктора уже були. А зараз? Що змінилося зараз? Можливо у нього є план вивідати правду. А я даю ключ прямісінько в його руки. Ні.

- Я не знаю.  Соня я…я не розумію себе. Не розумію. - на очах почали з’являтися сльози. - Знаєш, я заплуталася. Стільки років жила без думок про чоловіка поряд. Мені було все одно. Я вважала що можу справитися сама. В мене є ти і мама, але тепер…коли він знову з’явився я вже не впевнена в цьому. Знаєш, можливо частина мене і хоче щоб він дізнався що Влад його син. Тоді, можливо, все зміниться і…

- Він може відсудити в тебе сина. - сказала Соня серйозним тоном.

Я заперечливо похитала.

- Він не зробив би цього. Принаймні тепер.

- Чому ти так впевнена?

- По суті, я маючи змогу вбити його не зробила цього. І в мене є для цього вагома причина. А він…він би не вбив мене. І не наважиться зробити це, забравши сина.

- Стоп? Що означає твоя «змога»? - я бачила як сестра напружилася.