Розділ 12

Попри те, що все ішло за планом і не було жодних ускладнень та Віктора тільки зараз було переведено до палати. Я вирішила не спішити, хоча причини для хвилювання вже не було.

Вдома Соня і досі не питалася про ту сцену на кухні а я ж прагнула почути її запитання. Самій починати цю розмову не хотілося. Але і виговоритися комусь було потрібно.

Вечір неділі і я вдома готую вечерю разом із Владом. Він радо виріши допомогти мені з формуванням котлет вигадуючи різні форми я ж у цей час варила локшину.

- Мам, а ми ще колись дядь Віктора побачим? -  я ледь не перевернула каструлю коли почула запитання.

- А…чому ти цікавишся?

Брови малого намружилися.

- Не знаю. Він мені просто сподобався… Він твій колега?

Краєм ока я слідкувала за тим, наскільки Влад зацікавився розмовою. Йому було справді цікаво.

- Ні. Ми з ним колись були знайомі. А Костик, ти його знаєш, є колегою Віктора. Тому він і був у клініці.

Син затих і продовжив формувати щось на зразок птаха.

Я перемішала локшину, щоб та не прилипла до дна та накрила кришкою каструлю.

- У тебе у садочку як справи?

- Скучно. Я радий, що скоро канікули.

Я посміхнулася кутиком губ.

- Я люблю літо. В мене влітку день народження. А ти придумала вже подарунок для мене?

Я зробила вигляд наче задумалася над чимось важливим.

 - Можливо.

- А що?

Я посміхнулася.

- Це сюрприз. Їх не відкривають так скоро.

- Але ж залишився тільки місяць. Це не багато. - син зробив милі очки.

Я наморщилася.

- Ти знаєш що це не діє на мене.

- Але на тітку Софію діє. - сказав той посміхаючись.

Мої губи також розтягнулися у посмішці.

Я поставила сковорідку на вогонь. Владу швидко надоїла гратися з фаршем, тому іншу частину обіду була перекладена на мене.

- Мам, можна мені з тобою завтра на роботу?

Влад був у вітальні звідки гукнув своє запитання.

- В тебе ж садочок. - відказала я.

- Ну будь ласка.

Я здивувалася його охоті, тому насипала вже приготовану страву по тарілках.

- Їжа готова. - гукнула я і син опинився за столом.

- То можна?

Я задумалася.

- Я завтра чергую. Можливо іншим разом?

Малюк набурмосився.

- А чому ти так сильно хочеш зі мною на роботу? -  поцікавилася я примруживши очі.

Влад напевно роздумував над тим,  що сказати а тоді все ж відповів

- Я хочу з Костею побачитися. Він класний.

Я задумалася.

- З Костею чи Віктором?

Малюк понурив погляд.

- А він буде?

Чи повинно мене турбувати, що син прив’язався до чоловіка всього за декілька годин? Навіть не знаю. Хотіла б я, щоб син проводив з ним час чи ні?

- Він у стаціонарі. - відказала я.

- Чому?

Я вкотре за вечір задумалася.

- Йому трішки не повезло на роботі і йому потрібно підлікуватися трішки.

- Тоді я провідаю його. А потім мене забере тітка Софія.

- Не знаю. Я спитаю його, чи хотів він з тобою побачитися.

Влад посміхнувся. Решту дня ми провели разом, а ввечері вирушили на прогулянку у парку. Я не знаю, наскільки велику помилку зробила дозволивши сину завтра прийти. І не знаю наскільки велика може бути від цього проблема. Але…щось змінилося. Це одночасно лякало а одночасно я була рада. Можливо, Влад допоможе Віктору швидше прийти до тями.