Розділ 9

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Я не могла заснути. Думка, що Віктор за стіну від мене на пряму викликала гору хвилювання. Я повернулася на інший бік наміщуючись зручніше. Пригадався момент з кухні. Якби не Соня…цікаво, він дійсно б поцілував мене? А я б дозволила чи в останню хвилину відштовхнула? Ні…в мене не було хвилини щоб відштовхнути його. Якщо я підпустила його так близько, не відпустила би.

Серце тьохнуло. Цікаво, він спить? Чи так само думає про цей момент? Ні. Напевно, для нього це не більше ніж звичайний поцілунок. Чергова дівчина, а можливо чергова колишня? Перед очима сплив момент п’ятирічної давності. Момент, який я була готова йому пробачити але він сам не дозволив…

***

5 років назад

Я схвильовано крутила у руках результат тесту. Дві полоски. Дві червоні смужки. На моєму обличчі красувалася усмішка. Я стану мамою. Я матиму дитину. Власну частинку себе та Віті. Я не мала жодних сумнівів. Він зрадіє настільки ж, як і я. Я вийшла з ванної кімнати та покрокувала до мами. Вона подивилася на мене запитально. Я ж тягнула інтригу. Соня щойно прийшла з школи та їла суп

- Ну. Не тягни, Емма. - сказала мама а я посміхнулася їй.

- Я вагітна.

Соня почала різко кашляти а мама кричати і обнімати мене.

- Виходить, у мене буде племінник? - спитала сестра а я кивнула їй голову.

Вона почала танцювати.

Я до вечора просиділа з сім’єю а опісля вирішила повернутися додому. Тепер залишилося сказати найголовнішій людині - Віктору. У перед чуті іще одного усміхненого обличчя я піднялася на потрібний поверх нашої спільної квартири та вийняла ключі. Мої руки тремтіли від хвилювання.  Я знала. Ні. Я була впевнена що він буде радим новині. Відчинивши двері я зайшла у передпокій і стала знімати пальто, але мій погляд затримався на тренчі молочного кольору. Я опустила погляд і побачила червоні підбори на високій шпильці. Напевно, в цей момент стало все зрозуміло. Але все ж, я надто довірлива щоб прямо зараз втекти.

- Віть! У нас гості? - гукнула я на всю квартиру але відповіді не було.

Я пройшла у маленьку вітальню де на столі стояли два келихи шампанського а тоді з осторогою зайшла до спальні і…завмерла в дверях.

На ліжку, біля Віктора лежала якась  тупа блондинка. На нашому ліжку, з якого тільки вранці ми обоє встали лежала блондинка.

- Емма. - сказав Віктор дивлячись на мене.

Я стояла мов укопана. Важко проковтнувши я спитала

- Поясниш?

- Здається, тут все і так зрозуміло. - обізвалася зовсім не людина до котрої я зверталася.

- Емма, думаю тут і так все ясно. - сказав Віктор.

Я кивнула головою. На моєму обличчі заграла посмішка. Зовсім не щаслива.

- Чудово. Так просто? Навіть виправдань не буде? - спитала я.

- Ти і так все побачила…

***

Я і так все побачила…Я не зрозуміла, в яку секунду з моїх очей покотилася сльоза і проклавши доріжку через ніс впала на подушку. Я піднялася у сидяче положення. Глянувши на годинник зрозуміла, що вже годину лежу просто так.

І досі пам’ятаю, як тоді прийшла до мами. Розповіла їй все а вона не повірила. І я не вірила…не могла повірити що Віктор так відверто спалився. Він не такий. Він же поліцейський. Ну не міг він не повірити, що я не прийду в нашу ж квартиру. 

Я не повірила в це. А він не хотів більше навіть говорити. Подав на розлучення, адже в той момент ми уже були розписані як місяць і все. Я була готова вислухати виправдання, можливо пробачити але він не зробив для цього абсолютно нічого. Здається, наче він хотів щоб ми розлучилися. А про сина я не сказала. Якщо він сам поставив крапку, навіщо ж мені додавати іще дві.

Я прокинулася від шуму на кухні. Я заснула під самий ранок, година десь так четверта. Потягнувшись до телефону я різко встала. Пів восьма. Через пів години мені на роботі потрібно бути. А їхати до неї хвилин 10. А ще Влада треба зібрати. Сніданок…я вже навіть не думала про нього. Швидко зірвалася з ліжка і побігла до кімнати сина але його не було. З кухні нарешті почула дивний запах. Помалу, боязко покрокувала туди і побачила…Влад  стоїть на стільці і дивиться у сковорідку на якій щось шкварчить.

- Мама! - крикнув він коли побачив мене. - Ми тобі сніданок з Дядь Віктором приготували. Спробуєш?

Я боязко підійшла до них двох.

- Вибач, це я мала готувати і…- сказала я чоловіку але він мене перебив.

- Немає жодних проблем. Я постіль склав, хотів піти ще раніше але була вже сьома а ти і досі не прокинулася. Потім Влад сюди прийшов тому я залишився доки ти не прокинешся. А зараз я напевно піду.

Він відступив від мене крок і пройшов повз до дивану де взяв свою джинсовку.

 - Можливо тебе підвезти кудись? Я і так на роботу їду. - сказала я і він зупинився.

- Ти і так багато зробила. Я сам поїду.

Я замислилася. Що змінилося в його попередній пихатій поведінці з клініки до цієї милої зараз в моїй квартирі? Питання застрягло в роздумах а двері за чоловіком уже зачинилися.

Насправді, омлет вийшов непоганим. Як і колись…все ж ця страва була коронною у Віктора тому я не здивована. Одягнувши сина та себе ми вийшли якраз вчасно і на роботу я не спізнилася.

Прийнявши зміну, я пішла на обхід палат а син же вирішив мені допомогти. Останньою у плані була палата Костика. Я зайшла в момент, коли хлопець читав книгу.

- Цікаво? - спитала я.

- Може бути. - сказав друг відкладаючи «Гру престолів».

Мої брови злетіли вгору.

- Ти ж бачив фільм. - сказала я.