Розділ 6

До ранку все ж я не знайшла собі пригод а заснула. І хоча проспала я тільки декілька годин, та дзвінок телефону почула. Подивившись на екран побачила, що дзвонить Сашко. Я прийняла виклик і сонно пробурмотіла.

- Слухаю.

- Емма, можеш мене підмінити сьогодні? Здається я трохи прихворів.  Знаю, що ти вже добу на роботі. Але все ж насмілюся попросити про це.

- Гаразд. Але ти мені будеш винен. – сказала я жартома.

Він подякував і я піднялася сонно потягнувшись.  Ліда зайшла до кімнати і почала переодягатися. Я глянула на ручний годинник котрий показував восьму годину ранку. Її зміна закінчилася. А ось моя знову почалася.

Я взяла телефон і набрала номер сестри. Вона миттю відповіла.

- Емма, ти вдома скоро будеш? Мама поїхала до якоїсь подруги на дачу а мені через годину в універ. Влада немає на кого залишити.

Я нахмурила брови.

- Він у садочку ж має бути. Мене колега попросив підмінити його, я хотіла попередити тебе.

Я почула важкий видих по той бік телефону.

- Я привела Влада до садка, а тут тітка Тамара. Вона сказала, що карантин. Тиждень через віспу. Його немає на кого залишити.

Я важко прикрила свої очі рукою. Що ж робити? Знайти няню за пів години це щось нереальне. З друзів…та які друзі якщо їх в мене по суті немає. Тільки колеги по роботі.

- Вези його до мене сюди. - сказала я сестрі.

- Окей. Ми під клінікою зараз. Тому через декілька хвилин будемо.

Я погодилася та скинула виклик і визирнула у вікно. Влад, за руку із Сонею швидко крокували до входу а я вийшла з ординаторської, і покрокувала до першого поверху. Дуже скоро син уже обіймав мене, а я з посмішкою перебирала його волосся в своїх руках.  

Невдовзі я вже посадила сина у ординаторській. Не вперше він зі мною на роботі, тому Влад уже знав що нічого торкатися не можна а сидіти потрібно на місці і чекати, докине повернуся я. Тому я поквапилася зробити ранішній обхід і вже зайшла до реанімації. Костик був при тямі і я помітила в його очах здивування а тоді і посмішку.

- Все ж ти стрималася своєї мрії. - сказав він.

Я відповіла йому такою ж посмішкою.

- Ну, я б точно не хотіла щоб ми спілкувалися при таких обставинах, але як доказує ситуація ти також непогано втілив плани у життя. Зараз прийде медсестра. Вона перевезе тебе до звичайної палати. Я пізніше зайду і проведу огляд. Твій лікар нині відсутній, тому на сьогодні я несу відповідальність за твоє здоров’я.

- Я тобі довіряю. - відповів Костик а я посміхнулася йому.

- Рада, що наше шалене минуле не похитнуло твоєї довіри.

Він почав сміятися але одразу ж скривився. Так, студентські роки точно не були дарма пройдені і в нас чотирьох були веселі дні а подекуди і ночі.

- Ангеліна буде рада бачити, що з тобою все гаразд. - сказала я а тоді вийшла.

Ідучи по коридору я побачила Віктора і ледь стрималася, щоб не закотити очі.

- Емма, як Костик? - спитав він і миттю зрівнявся зі мною крокуючи в крок зі мною.

- За пів години він буде вже в палаті. Ти..ви - одразу ж виправилася я. - зможете побачитися з ним.  Якщо до мене немає більше запитань то будь ласка, не заважайте робити мою роботу.

Я відкрила двері ординаторської і Влад кинувся мені в обійми.

- Мама, а я з тіткою Романою літачок зробив. - сказав він а я посміхнулася усміхненому сину.

- Мамо? - я різко повернулася назад і побачила Віктора котрий завмер а погляд був прибитий до мого сина. Нашого…сина.

- Пацієнт, вам ще щось потрібно?Якщо ні, то будь ласка, поверніться до своїх справ.

Він повернув на мене свій погляд в котрому я не встигла нічого побачити крім здивування а тоді…Віктор просто розвернувся і пішов. Ну, сподіваюся він відстане.

- Мам, а ти завжди така зла до них?

Я посміхнулася і ми пішли до дивану на котрий сіли.

- Якщо хтось не слухає мене, то так. І…я не зла. Просто нагадую що потрібно слухати мене, як лікаря.

Він посміхнувся.

- То виходить, на мене лікарі ніколи злі не будуть, навіть якщо я не буду слухатися.

Я нахмурила брови.

- Чому ти так думаєш? Завжди потрібно слухати людей, котрі знають більше за тебе.

- Ну ти ж лікар. То і тільки ти будеш мене лікувати. А ти ж любиш мене, тому не будеш кричати.

Я засміялася.

- Ну ти й хитрун. - сказала я і почала лоскотати його.

За пів години я зайшла до палати Костика. Він уже лежав у власній чорній футболці а Ангеліна сиділа біля нього. Єдиний, кого я б не хотіла ту бачити…це був Віктор котрий з першої секунди втупив у мене свій, здається, злий погляд.