Розділ 4

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

І як би сильно я не хотіла повертатися з спокійного домашнього життя до робочого, але це потрібно зробити. Щойно я зайшла в ординаторську як Ліда влетіла і повідомила що директор мене кличе. Я, ясне діло трішки перелякалася але все ж переодягнулася і пішла до знайомих дверей Андрія Володимировича. Постукала і зайшла 

- Можна?- спитала я.

- Так, заходи. Ти знаєш що мене цей тиждень не було в місці і я хотів тебе похвалити. Ти чудово справляєшся з своєю роботою, ти старанна і сумлінна. А ще людина честі. Тому я хочу виписати тобі премію.

- Андрій Володимирович, робота-це мій обов’язок. Дякую вам за похвалу.-сказала я посміхнувшись.-Я можу іти?

- Так. Можеш іти. І...я радий що ти в нашому колективі.

Я кивнула головою і повернулася назад до ординаторської. Але не встигла моя п’ята точка торкнутися дивана як забігла Ліда і сказала, що Сашко кличе мене до реанімації. Я піднялася і пішла туди. Мої очі не змогли не побачити, що Ангеліна була не одна. Я зайшла всередину кімнати і глянула на Сашка котрий проводив огляд.

- Поглянь сюди. Мені здається, чи тут дійсно є знак про розвивання тромбу...

Я підійшла до Сашка і глянула на руку куди він вказував.

- Треба провести УЗД. Тоді будемо знати.-відповіла я.-Підеш по Анастасію Юріївну?

- Так. Я зараз.

Він пішов а я піднялася. Краєм ока глянула на скло де знову побачила Віктора. Йому намазано тут?Що він взагалі тут робить? Настя підтвердила здогадку Сашка, тому вже за півтора години він проводив операцію з видаленням цієї проблеми. Я ж пішла на обхід котрий уже затягнувся на довго. Коли вийшла з чергової палати то зіткнулася з чоловіком через що ледь не впала.

- Вибачте будь ласка. - сказала я піднімаючи погляд від аналізів і застигла.

Знову цей Віктор.

- Чому ти не сказала?- спитав він.

- Чого я вам не сказала?Наскільки я пам’ятаю то ви тут через свого друга. Я не його лікар тому претензії, в принципі не розумію. Вибачте але на мене чекають пацієнти.

- Ем, ти ж впізнала мене у п’ятницю.

Я вже обійшла його і зайшла в іншу палату. Але він далі ішов за мною.

- Сторонній, вийдіть будь ласка.-сказала я йому.

- Відповідь на питання попрошу.-от зухвалий.

- Ви порушуєте правила. Пацієнтам не можна хвилюватися. Вийдіть звідси негайно. І закрийте двері з тієї сторони.-сказала я йому твердо дивлячись у знайомі зелені очі.

Він вагався але все ж вийшов. Ну, Слава Богу.

- Доброго дня.-привіталася я з пацієнтом.

Коли я вийшла з палати то не очікувала, що цей упертюх і досі тут. Хоча, чому я дивуюся? За стільки років наших стосунків я і так знала про цю його рису характеру. 

- Ви іще тут?Думаю операція вашого друга вже закінчилася.-сказала я.

-І чого ти так зі мною?

- Як?Як я з вами?Ви мені не знайома людина. Будь ласка, залиште мене в спокої. Що від мене вам потрібно?

- Чому ти не призналася в п’ятницю що це ти, Емма. Не поводься наче не знаєш мене

-А я повинна була сказати? З якої причини? Ти спитався моє ім'я?Чи можливо чимось в принципі цікавився?Ні. То я мала просто так кинути тобі  "О, привіт дурнику. Я твоя колишня, пам’ятаєш?Та сама котру ти без пояснень кинув.".

-Повинна.

- Віктор, іди ти...до Ангеліни. Бо це вже переслідування.-сказала я і пішла до лабораторії. Коли побачила що він не іде з-заді мене то з полегшенням видихнула. Відчепився нарешті. Ще й який зухвалий став.

Після обіду я сиділа в ординаторській з Сашею і щось гортала в своєму телефоні і в кімнату по традиції зайшла Ліда. І не важко догадатися що поступили нові хворі. Тому вже невдовзі я була біля входу а невдовзі і в операційній. Пацієнт виявився важким тому довелося відвезти його до реанімації. Хоча бачити харю Віктора було не так і приємно.

Сьогодні я була черговою тому ввечері Саша пішов а я подзвонила сестрі.

- Привіт. Влад вже у мене. Спати ліг. Не голодний і  в піжамі. Все добре.-випередила мої запитання сестра.

Я ж якраз ішла по коридорі.

- Дякую Сонь. Надобраніч.

- Надобраніч сістер. Доречі. що там твій козлик.

- Мекає. Дізнався дивну новину. Що я-це Ема. Домахався чого я йому про це не сказала. Як і був впертий таким і лишився.

- Ну, я можу тобі тільки терпіння побажати. А ще легкого чергування. До завтра.

Ми попрощалися і виклик закінчився.  Я поклала свій телефон на шафу і підійшла до чайника в плані заварити чай. Зараз це єдине що мені потрібно. 

Загалом я цілу годину просиділа без діла гортаючи соціальні мережі та пила чай. Від цього цікавого діла мене відірвав стукіт у двері. А потім туди ж засунулася голова медсестри.

- Там чоловік втратив свідомість. Нічого серйозного, але вам напевно варто глянути.

Я кивнула головою і одразу ж піднялася. Те, що медсестра покрокувала до відділень реанімацій змусило мене напружитися. Сподіваюся Віктор вже пішов. Ми пройшли повз ряд скла і повернули у палату котра була недалеко. 

- Ну я ж кажу, що все гаразд. - почула я знайомий голос.

Ну ви знущаєтеся? За що мені це? Тим самим зомлілим і був чоловік, котрого я не мала жодного найменшого бажання бачити.