Розділ 1

П’ять років по тому

- Емма Романівна, там пацієнта привезли. Олександр Іванович не справляється. Просив допомогти.-зайшла у ординаторську Лідія.

Я якраз переодягнулася після нічної зміни. П’ять років тому закінчуючи медичний універ я не думала що мої недосипи нікуди не подінуться. От і зараз після нічної зміни я знову затримуюся.

- Гаразд я переодягаюся і іду.

Бути лікарем, не так просто. А особливо хірургом. Ми відповідаємо за життя. Чужі життя котрі потребують допомоги. І я ніколи не давала собі права розгубитися або відмовити у допомозі. Життя-не іграшка і кожен має на нього право. Щойно я назад одягла футболку та штани і капці, я покрокувала до операційної на ходу зав’язуючи своє колись довге чорняве волосся у гульку. Вже за хвилину на мені була шапочка, рукавички і плащ.

- Що сталося?- спитала я у Сашка котрий тільки змінив мене на чергуванні.

- Важке вогнепальне поранення. Людина яка приїхала із ним сказала що на завданні поранили. Велика втрата крові. По дорозі сюди сталася зупинка серця.

Я кивнула прийнявши інформацію. І кому ж так насолили...

Вже через годину я вийшла з операційної де стояли по традиції рідні.

- Ема?- почула знайомий голос і підняла погляд.

Переді мною стояла моя колишня одногрупниця Ангеліна. Правда, вона після другого курсу все кинула і ми бачилися тільки через її хлопця котрий був другом Віті.

- Як Костик?- спитала вона дивлячись на мене повними сліз очима.

- Костик...-я нахмурила брови.

Отже вони таки одружилися.

- Операція пройшла успішно. Кулю витягли. Зараз його переведуть у реанімацію на дві доби. Поранення важке. Детальніше вже скаже мій колега до котрого він і поступив.-відповіла я.

Ангеліна почала ще дужче плакати. Я підійшла до неї і обійняла. За хвилину подруга вже рюмсала на моєму плечі. 

-Я ж казала йому поміняти цю дурну професію.-казала вона вперемішку з схлипуваннями.

-З ним все буде добре. Костик міцний горішок.-відповіла я.

Потім подругу забрала Ліда, їй потрібно було якісь прогалини у документах заповнити а я ж повернулася назад до ординаторської. Переодягнулася і в цей момент зайшов Сашко.

- Ем, дякую тобі. Я б сам не впорався. І вибач я затримав тебе.-сказав він.

Хоча Сашко і старший за мене на цілих п’ять років та все ж він вважає мене рівним собі. Хоча я і працюю тільки два роки. А це ніщо порівнянні з його шістьма. Втричі більше. Хоча попри мою зеленість колеги ставляться з повагою. Я рада що змогла влитися у колектив.

- Та нічого. Це ж робота - посміхнулася я.- Ну я тоді піду.

- Так. До завтра.

Я вийшла з ординаторської і вийняла свій мобільний. Побачивши там 10 пропущених від сестри напружилася а тому щойно сіла в свою машину то перетелефонувала їй.

- Сонь, щось сталося?- спитала я.

- Сталося, ти декілька годин назад вдома мала б уже бути. І що б ти робила без мене.-сказала іона.

- Мене на роботі затримали. Пам’ятаєш Костика?

- Це такий рижий?

- Так. Нині зранку його привезли з пораненням. Сашко не справлявся попросив допомогти. Тому я і затрималася.

- Та я вже звикла. Влада нагодувала,відвела у садок. Квартиру твою замкнула.

- Дякую тобі. Я боржниця.

- Звичайно ж що боржниця. Ну все, до вечора бо в мене зараз пара почнеться.-відповіла вона і я вимкнула дзвінок.

Як добре що квартира сестри навпроти моєї. А то б було зовсім неполадки. Так, я відчуваю провину через втрачений час котрий проводжу на додаткових змінах а не з сином, але нічого зробити не можу. Гроші щоб платити за навчання сестри, оренду квартири і комуналку потрібно десь брати. Ще плюс їжа і одяг. Мама хоча жива але вона вже старенька. Ніде не працює але її пенсії вистачає хіба на банальні речі. Та й я не хочу в неї щось випрошувати. Вже  три роки я сиділа на її шиї. А до того скільки, пора відплачувати все. По дорозі додому я заїхала в супермаркет де купила продукти,  потім  зайшла іще по каву а тоді приїхала додому. Продукти розклала по полицях , все на свої місця після чого пішла у спальню сина. Як і завжди речі складені. Я, завжди неохайна і навіть зараз стараюся бути упорядкованою і розпланованою, це мені не завжди вдається. А у Влада завжди все чисто, поскладано і...цим він схожий до Віті. До мого колишнього...котрий просто взяв і кинув мене. Сподіваюся це сину не передалося разом з статурою, рисами обличчя...і взагалі. Софія як дивиться на Влада то каже що це мала копія мого колишнього. Наче я і зовсім не брала участі в створенні сина. Я зачинила двері кімнати сина і пішла в душ. Ні, попри те що він копія Віктора я все одно його люблю. Дуже сильно. Прийнявши душ і освіжившись я пішла до своєї кімнати де звалилася на ліжко в спроб і заснути. Але в один чудовий момент мій телефон розбудив мене. Я обурено взяла його з тумбочки і відповіла. Ну, проспати дві години це достатньо добре. 

-Алло.-відповіла я на дзвінок.

- Емма Романівна,ви нас учора виписали.-заговорила якась жіночка.

Так, кого я вчора виписувала?

- Кравченко?

- Так так. Дивіться, крему котрий ви нам приписали не було у аптеці.

-А вдома маєте медичний?Дитячий можливо. Можете застосувати його а потім купите той що я вам приписала.

Після вимкнення дзвінка я пішла на кухню де вирішила запекти картоплю із м’ясом. Ввімкнула музику і вже через півтора години вечеря була готова. На годиннику четверта вечора отже пора забирати сина з дитсадка. Я пішла в свою кімнату де одягла джинси, футболку а також джинсовку. Взяла телефон і ключі від квартири після чого спустилася вниз. На дворі чудова погода тому я вирішила піти пішки. І вже за пів години поверталася додому разом з Владом.

- Мам, а ти мені купиш таку машинку?- спитав син.

- Так. У суботу в мене вихідний. Поїдемо у торговий центр. Тобі треба вже якісь футболки на весну купити.-відповіла я з посмішкою.