Розділ 18

Моя машина мчала автошляхом М 06, балансуючи на межі допустимої швидкості. До Дубна залишалось ще з сотню кілометрів, а мій виступ на етнофестивалі повинен був розпочатися буквально через годину.

Ох, треба було приїхати заздалегідь. Я з самого початку знала це, але, на жаль, не змогла зробити цього через велику кількість мороки з документами, причиною якої стала моя відмова від ролі у французькому фільмі.

На щастя, зйомки ще не встигли розпочатись, тож, згідно з укладеним контрактом, я не повинна була виплачувати жодної грошової компенсації, але мені чітко дали зрозуміти, що більше у моєму житті такої пропозиції не буде. Що ж, нехай. Якщо така ціна істинного щастя, то я готова її заплатити.

Дорожній знак повідомив, що от-от я опинюсь на території міста Рівне. Звідти до Дубна вже рукою подати, тож я змогла дозволити собі трохи розслабитися та подумати про зустріч з Іллею, яку я водночас чекала та боялася.

Я все ще мала дуже сильні почуття до цього чоловіка, та чи збереглося його кохання після всього, що трапилось між нами? Скоро в мене буде шанс дізнатися відповідь на це запитання, а поки що треба було сконцентруватись на підготовці до виступу. Сама заради цього я вимкнула радіо та всю подальшу дорогу розспівувалась.

Й ось нарешті я прибула до місця призначення. На етнофестиваль приїхало так багато людей, що мені довелося витрати чимало часу, щоб знайти місце для паркування, але врешті-решт я впоралась з цим завданням.

Вдягнувши сонцезахисні окуляри, я вийшла з машини та попрямувала до Дубенського замку, на території якого й відбувалися всі активності.

Незважаючи на страшенну спеку, на етнофестивалі зібрався цілісінький натовп. Я з усмішкою відмітила, що було багато сімей з дітьми. Тут і там бігала малеча, слідуючи підказкам квесту, спеціально організованого для них у рамках розважально-пізнавальної програми. Одразу ставало зрозуміло, що було докладено дуже багато зусиль, щоб етнофестиваль припав до душі абсолютно кожному, незважаючи на вік.

Опинившись біля головного входу, я звернулась до молодого хлопця (мабуть, він ще навчався в школі), що перевіряв наявність квитків. Мені було достатньо просто представитись, щоб юнак зв’язався по рації з людиною, що відповідала за запрошених знаменитостей.

А вже через кілька хвилин до нас підійшла Ніна. Зізнаюсь, я ледве впізнала в цій темноволосій діловій жінці ту запальну дівчину-бунтарку з зеленим волоссям, якою вона була ще під час нашої останньої зустрічі.

— Не думала, що сімейне життя настільки змінює людей! — приголомшено вигукнула я.

У відповідь на мої слова Ніна лукаво всміхнулась.

— Ну постривай, от завершиться мій робочий день…

Я засміялась і обняла дружину свого двоюрідного брата.

Мені так хотілося розпитати її про їхнє з Олегом подружнє життя, а також задати кілька питань щодо Іллі, але, на жаль, на це не було часу, оскільки до початку мого виступу залишилось буквально кілька хвилин.

— Ти ж пам’ятаєш, що повинна робити? — уточнила Ніна, проводячи мене до сцени.

— Так, — я кивнула, а тоді повторила план свого виступу: — Спершу я виголошую невеличку промову, а тоді виконую кілька пісень.

Ніна вдоволено кивнула, а тоді зупинилась біля східців, що вели на сцену та простягнула мені вушний монітор.

— Ні пуху, ні пера.

Я всміхнулась, вдягаючи отриманий девайс і швидко перевіряючи його справність.

— До біса, — сказала я і вийшла на сцену.