Розділ 16 (Ілля)

Гучно задзвенів будильник, вириваючи мене з глибокого сну. Я вимкнув його, а тоді підвівся з ліжка та повільно попрямував до ванної кімнати, щоб прийняти душ, який завжди збадьорював мене в такий ранній час.

Зізнаюсь, мені було дуже важко звикнути до того, що потрібно щоранку вставати о п’ятій годині, щоб зібратись на роботу, але посада власника та керуючого готелю потребувала неймовірно багато часу та зусиль, оскільки ліниві та непрацьовиті люди ніколи не зможуть створити з нуля успішний бізнес та підтримувати його, зберігаючи рентабельність проекту.

Кожен раз опиняючись у своєму кабінеті, я мимоволі згадував, як ледве не відмовився втілити мрію всього свого життя лише через образу. На щастя, мені вчасно вдалося одуматись і прийняти правильне рішення, не допустивши катастрофічної помилки.

Та виявилось, що навіть незважаючи на наявність пристойних інвестицій, відкрити готель було справою вкрай нелегкою, але я наполегливо йшов до своєї мети, долаючи всі труднощі на своєму шляху…

Близько дев’ятої години до мого кабінету завітала Ніна. З моменту, як сестра почала працювати в моєму готелі, вона щоранку приносила мені каву зі свіжою лимонною булочкою, а також обговорювала зі мною всі найважливіші робочі питання.

Не знаю, як я справлявся б з усіма справами, якби Ніна відмовилася від посади мого заступника та вирішила залишитися в Італії. Проте, на щастя, цього не трапилося. Сестра з радістю повернулася на Батьківщину разом зі своїм тепер уже чоловіком Олегом, для якого, до речі, також знайшлася робота в готелі. Саме він зміг укласти надзвичайно вигідний для нас контракт, так що до готелю щодня поставлялися продукти найвищої якості за розумною ціною.

— Як ти пам’ятаєш, зараз для нас пріоритетною задачею є організація місцевого етнофестивалю, — розпочала Ніна, зайнявши місце за столом напроти мене та закинувши ногу на ногу.

— З ним виникли якісь проблеми? — стривожено запитав я.

Цей етнофестиваль, який ми планували зробити дуже масштабним, був ідеальною можливістю привабити до нашого готелю туристів з усіх куточків України та, якщо пощастить, інших країн, і, крім того, зацікавити їх у цьому регіоні, який, на мою думку, заслуговував на особливу увагу. Саме через це я так хотів, щоб вдалося втілити задумане, і страшенно боявся, що щось піде не так.

— Чесно кажучи, так. Усе ніяк не вдається вигадати, кого можна зробити почесним гостем фестивалю. Ідеальним варіантом було б те, якби ця людина була звідси, але я не змогла знайти жодної знаменитості, яка б народилася у Дубні.

— А чи підійде артистка, що не народилась у Дубні, але вважає його своїм рідним містом, адже провела тут значну частину дитинства?

— Ти думаєш про..?

— Так.

Звісно ж, я одразу подумав про Катю. Незважаючи на те, що з того часу, як ми розійшлись, минуло вже так багато часу, я все ще не міг забути її. Незважаючи на всю брехню, ця дівчина все ще займала особливе місце в моєму серці. Та й чи мав я право звинувачувати її в обмані після всього, що дізнався, подивившись її інтерв’ю для шоу «Зірки та їх секрети. З перших вуст»?

Чесно, я передивився цю програму кілька разів, але не виявив навіть натяку на фальш. Розповідаючи про своє минуле, Катя була абсолютно щирою.

Очевидно, не лише я побачив це, адже під записом шоу на YouTube неможливо було знайти жодного негативного відгуку. Всі люди симпатизували їй і писали слова підтримки.

Аналізуючи власну поведінку під час нашої останньої зустрічі, я збагнув, що зробив помилку. Мені не варто було бути настільки зацикленим на власній образі та відмовлятися вислухати її. Декілька разів я хотів зателефонувати їй і все обговорити, але все ніяк не міг наважитись.

Ретельно все обміркувавши, я вирішив все-таки написати Каті електронний лист з запрошенням стати почесною гостею етнофестивалю і неодмінно зробити це особисто.

Усю ніч я не спав, добираючи слова для листа. Хотілося зробити все можливе, щоб через офіційні слова ділової пропозиції між рядків донести до неї свої справжні почуття та прагнення.

Коли я все-таки завершив з написанням листа, виникла інша проблема. Усередині мені з’явився нестерпний страх, що Каті, на відміну, від мене вдалося позбутися від кохання, і моє повернення до її життя буде сприйняте негативно…

Але врешті-решт я все-таки надіслав лист. Тепер усе залежало тільки від неї.