Розділ 14

Коли настав день весілля Ані, на яке я, звісно ж, була запрошена, у мене не було настрою для такої радісної події. Але я не хотіла образити подругу своєю відмовою відвідати її свято, тож довелося все-таки піти.

Як завжди, Аня грошей не шкодувала. Весільна церемонія була організована грандіозно. Вона проводилася в дорогому готельно-ресторанному комплексі під Києвом, який був повністю у розпорядженні молодят і всіх запрошених на цілий вікенд.

Щойно я увійшла до будівлі, мене одразу ж зустріла приємна молода дівчина.

— Добрий день, пані! Мене звати Анжела, я керуюча цього готелю. Чи можете Ви показати мені своє запрошення, будь ласка?

— Добрий день, звісно, без проблем.

Я дістала з невеличкої чорної сумочки запрошення, надруковане червоними буквами на цупкому рожевому папері, яке Аня вручила мені під час нашої попередньої зустрічі, і простягнула його дівчині. Та близько хвилини уважно вивчала його, а тоді підняла на мене погляд світло-зелених очей і широко всміхнулась.

— Ласкаво прошу, пані Катерино. Ваш номер 312 знаходиться на третьому поверсі. Щоб дістатися туди, Ви можете скористатися ліфтом або сходами. Весільна церемонія відбудеться через годину у зимовому саду. Якщо Ви потребуватимете будь-якої допомоги, то можете звертатися до мене чи будь-якого адміністратора готелю.

— Добре, дякую.

Я рушила до свого номеру. Він містив у собі дві просторі кімнати та велику ванну. Опинившись усередині, я одразу ж звернула увагу на пакет з дорогого дизайнерського бутика, що лежав на білосніжному дивані. Зазирнувши досередини, я знайшла там розкішну сукню з глибоким декольте, кольору чистого літнього неба, і записку, яку, очевидно, написала Аня.

«В цьому платті ти будеш просто неперевершеною. Знаю, що тобі не подобається приймати від мене подарунки, але від цього ти просто не можеш відмовитись. Моє весілля — мої правила.»

Читаючи цю записку, я не змогла стримати усмішки.

Коли ми з Анею тільки познайомилися, я бачила в ній лише розбалувану доньку багатих батьків, але досить швидко зрозуміла, що ця дівчина значно приємніша та глибша, ніж здається на перший погляд.

Мимоволі я подумки перемістилася у день, коли розпочалася наша з Анею дружба.

Це відбулося на святкуванні двадцять третього дня народження Ані. До тієї події ми бачилися лише кілька разів, тож мене було запрошено не як гостю, а як співачку, що повинна була створювати приємний фон для вечірки. Чесно, спершу я сумнівалася, чи варто погоджуватися на виступ для київської «золотої молоді», але, коли почула суму гонорару, просто не змогла відмовити. Кажучи «так», я навіть не здогадувалась, що та ніч подарує мені близьку подругу.

Отож, я добросовісно відробляла лягла отримані гроші, виконуючи не лише свої пісні, а й улюблені композиції гостей, аж доки в горлі не пересохло настільки, що довелося зробити паузу, щоб попити води. Так як довкола була лише алкогольні напої, я була змушена піти в кімнату для персоналу, щоб спробувати знайти воду там. І я точно не очікувала побачити там Аню, що сиділа на холодній підлозі в коротенькій рожевій сукенці. Туфлі на височенних тонесеньких шпильках стояли поруч з нею. Декілька пасм яскраво-рудого волосся вибилися з хитромудрої зачіски та неохайно падали на обличчя. Очі дівчини почервоніли від сліз, а на щоках декількома лініями потекла туш.

— Тобі потрібна допомога? — стурбовано звернулася я до неї, не здатна залишатися байдужою.

Почувши мої слова, Аня пирхнула.

— Можеш не турбуватися про мене, Соловейко. Лети, куди летіла, і залиш мене в спокої.

Ці слова краще, ніж будь-що інше продемонстрували мені, що ця дівчина насправді має якісь серйозні проблеми. Я просто не могла лишатися осторонь, тож сіла поруч з Анею, незважаючи на сумніви в чистоті підлоги, і промовила:

— Якщо тобі погано, відштовхувати від себе людей, які щиро хочуть допомогти, — погана затія.

Аня скривилася, наче щойно з’їла цілісінький кислючий лимон.

— Щиро? У світі, в якому я народилася та живу, цього поняття не існує. Усі спілкують зі мною лише через гроші моїх батьків, через що мене не полишає відчуття, ніби без них я абсолютно нічого не варта.

У той момент мені стало так шкода цю дівчину. Більшість людей вважають народження в забезпеченій сім’ї даром, але для неї воно перетворилось на справжнісіньке прокляття.

— Не всі люди цінують гроші понад усе, навіть якщо до цього на твоєму життєвому шляху траплялися лише такі. Знай, що настане момент, коли з’явиться людина, якій цікава будеш саме ти.

Аня задумалась. У той момент вона була абсолютно несхожою на ту гламурну розбалувану дівчину, вибрики якої так часто обговорювали ЗМІ. Проте виявилось, що весь цей час Аня майстерно ховала справжню себе під цією маскою.

— Думаєш, ти змогла б стати для мене цією людиною? — несподівано запитала вона.

Її голос був сповнений надією та відчаєм.

— Якщо ти готова дати мені шанс.

Тоді ми з Анею проговорили всю ніч. Переважно, правда, говорила вона, відверто розповідаючи про своє життя: байдужість батька, занадто високі вимоги матері, а також вимушене весілля, про яке їй повідомили саме перед цією вечіркою.

Ось так і розпочалася наша дружба.

Усміхнувшись власним спогадам, я глянула на годинник на своєму зап’ясті та зрозуміла, що вже час збиратися. Я швидко передяглася у сукню, яку для мене приготувала Аня, і взула класичні чорні туфлі на високих підборах, а тоді підійшла до дзеркала. Спочатку я хотіла вигадати якусь цікаву зачіску, але тоді все-таки вирішила дозволити своєму білявому волоссю вільно спадати на плечі. Макіяж забрав немало часу, але врешті-решт я залишилася задоволеною своїм образом.

Зимовий сад вдалося знайти без жодних проблем, оскільки на всіх стінах готельного комплексу розташовувалися стрілки, що вказували правильний напрямок.

Моє місце виявилось прямо в першому ряду, тож я могла без жодних проблем спостерігати за церемонією.