Розділ 13

Я відчувала себе вкрай розчавленою та спустошеною після того, як Ілля залишив мене. Не хотілося робити абсолютно нічого, але я не могла собі цього дозволити.

Це була одна з тих ситуацій, коли потрібно терміново відволіктись. Звісно, душевний біль не мине назавжди, але хоч на короткий проміжок час стане трохи легше.

Тож уже наступного дня я змусила себе зібратися та поїхати до продюсерського центру Красюка Івана Романовича, підопічною якого була.

У всіх приміщеннях цієї будівлі завжди грала добірка пісень артистів, що тут працювали. Коли я увійшла досередини, саме лунав мій минулорічний дует з популярним поп-співаком Женею Річним.

Скориставшись ліфтом, щоб потрапити на третій поверх, і пройшовши довгим коридором, стіни якого були пофарбовані в блідо-коричневий колір, я опинилась перед кабінетом продюсера.

Я зробила декілька глибоких вдихів і видихів, налаштовуючись на розмову, що, очевидно, не можна буде назвати однією з найприємніших у моєму житті, а тоді нарешті постукала у масивні двері, виготовлені з червоного дерева.

— Заходьте! — почувся з кабінету гучний низький голос.

Судячи з його тону, Іван Романович був сьогодні у доброму гумору, але це змінилося одразу ж після того, як я увійшла досередини.

— Кого я бачу?! І що ж це таке мало трапитися, щоб сама Катя Соловейко вирішила врешті нагороди нас, простих смертних, своєю присутністю?! — кожне слово Івана Романовича було сповнене страшним гнівом, так що я ледве стримала себе від того, щоб вибігти з кабінету та заховатися десь у безпечному місці.

Я усвідомлювала, що вчинила дуже некрасиво стосовно свого продюсера, але мені також було відомо, як повернути його гарне ставлення. Цей чоловік цінував гроші понад усе, тож мені просто треба було дати йому можливість заробити кругленьку суму.

— Я знаю, що підвела Вас, Іване Романовичу. Знаю, що вела себе неприпустимо і заслуговую на звільнення, — швидко заговорила я. — Але я також знаю, як можу виправити становище, у якому зараз знаходжусь.

— Ну здивуй мене, — зі скептицизмом сказав чоловік, вкрай невдоволено схрестивши руки на грудях.

— Я повинна дати інтерв’ю. Повірте, після нього всі тільки те й обговорюватимуть Катю Соловейку, на чому, відповідно, можна буде непогано заробити.

Іван Романович замислився. Було очевидно, що гнів усередині нього поступово затухав, поступаючись місцем прагматичності.

— І чим же ти можеш так сильно здивувати аудиторію, крім свого нового стилю?

— Абсолютною відвертістю.

***

Це був не перший раз, коли мені потрібно було давати інтерв’ю. За роки своєї кар’єри співачки я неодноразово відповідала на запитання, чітко дотримуючись образу, вигаданого Іваном Романовичем.

Але цього разу все було інакше, адже я збиралася бути по-справжньому відвертою і з максимальною щирістю розповісти свою історію.

Чому я наважилася на такий крок? Бо відчувала, що після всього, що зі мною трапилося за останні декілька місяців, просто не можу дозволити собі більше брехати.

Настав час усім побачити справжню Катю Соловейко. Точніше сказати, Катю Шаблюк.

Як і очікувалося, камери увімкнулися, щойно я увійшла до студії. Мені було відомо, що все відбуватиметься саме так, оскільки я неодноразово дивилася шоу «Зірки та їх секрети. З перших вуст» і чудово знала правила цієї програми.

— Очам своїм не вірю! Невже це справді та сама Катя Соловейко, яку я знаю? — почувся дзвінкий вигук ведучої.

Очевидно, її ніхто не попередив про мій новий образ, тож вона була щиро здивована, побачивши перед собою не брюнетку з вогником, вдягнену в щось епатажне та провокаційне, а білявку без макіяжу в простих джинсах, кофті та кросівках.

Аліса Тимчишина була приємною жінкою років тридцяти з коротким чорним волоссям, темно-карими очима та круглими щоками. Знаходячись поруч з нею, одразу ж відчуваєш себе комфортно та відчуваєш довіру.

— Що ж, я вже знаю, що хочу почути від тебе в першу чергу, — сказала вона, прямуючи разом зі мною до м’яких темно-синіх крісел, на яких і проходить більша частина інтерв’ю і які просто неперевершено виглядали на фоні білосніжної стіни поруч з ними.

Коли ми зручно вмостилися, а оператори зафіксували свої камери на штативах, обравши ідеальні ракурси, Аліса запитала:

— То що ж спричинило таку кардинальну зміну в твоєму зовнішньому вигляді?

«Ще не пізно відмовитися від цієї затії, — несподівано пронеслося в мене в голові. — Необов’язково відкривати душу перед такою великою аудиторією, даючи їм матеріал для обговорення.»

Але ж я робила це не заради інших, а заради себе. Як я вже казала раніше, мені потрібно було перестати брехати та навчитися не боятися показувати людям справжню себе, якою б важкою не здавалася ця задача.

До того ж, я сподівалася, що серед глядачів цього інтерв’ю буде й Ілля. Можливо, почувши всю правду від початку до кінця, він зможе хоч трохи зрозуміти мій вчинок.

— Перш за все, хочу зазначити, що я сильно змінилася не лише зовні, а й внутрішньо. Усе розпочалося у той день, коли я дізналася, що Віктор — чоловік, з яким я зустрічалась близько року та кохала — виявився альфонсом.

— Ти зараз говориш про Віктора Хромова, зіркового фотографа? — уточнила Аліса, очевидно, роблячи це глядачів.

Певно, на етапі монтажу до цього моменту додадуть наші з Віктором спільні фотографії з соцмереж, майже всі з яких були зроблені на всіляких світських вечірках.

— Так, саме про нього, але, чесно, я не певна зараз стосовно його статусу "зіркового фотографа". Якщо так подумати, то за час наших з ним стосунків в об’єктиві його фотоапарату була переважно лише я, а ще кілька разів мої друзі-колеги.

— То як ти дізналася, що Віктор — альфонс?

— Як не дивно, він сам мені розповів.

— Сам? — Аліса була щиро здивована.

— Так, — підтвердила я. — Знайшовши собі більш заможну та знамениту жертву, Віктор без вагань покинув мене, зізнавшись у всьому.