Розділ 12

Коли я увійшла до квартири, то одразу ж відчула, що щось не так. Усе довкола було сповнене якимось тривожним напруженням, що одразу ж позбавило мене навіть натяку на гарний настрій.

— Ілле! — гукнула я, але жодної відповіді не було.

Це змусило мене відчути страх і впевненість у тому, що поки мене не було тут неодмінно сталося щось жахливе.

Обережно увійшовши до вітальні, я одразу ж побачила Іллю. Він сидів у кріслі напроти дверей. Перш за все, я звернула увагу на його погляд, який був сповнений болю і розчарування. Мені одразу ж стало очевидно, що мою брехню викрито.

У мене наче землю з-під ніг вибили у той момент, тож я важко сперлися на стіну поруч, переживаючи за те, що справді можу от-от впасти.

— Як ти дізнався? — тихо запитала я.

— А я до останнього сподівався, що це все неправда. Дурень.

Почувши його крижаний тон, я здригнулася.

— Як ти дізнався? — вперто повторила я, бажаючи сконцентруватися на цьому, а не на факті того, що мої стосунки так несподівано були зруйновані.

—  Твій продюсер відкрив мені очі на правду.

Такої відповіді я точно не очікувала почути.

— Іван Романович був тут? — перепитала я.

У відповідь Ілля лише кивнув, очевидно, не бажаючи розвивати цю тему. Я також не наполягала на детальній відповіді, розуміючи, що продюсер на даний момент не є найбільша причиною для моїх хвилювань.

— І довго ти збиралася приховувати правду про себе?

Чесно, я не знала, як відповісти на це запитання. Так, мені було очевидно, що вічно брехати не вдасться, але все-таки в найближчому майбутньому я не збиралася цього робити…

— Я просто хотіла щирих почуттів, — врешті відповіла я.

— Які щирі почуття можуть бути побудовані на брехні?! — вперше за цю розмову Ілля зірвався на крик, піддавшись власним емоціям.

— У мене були причини, щоб вчинити саме так… — забелькотіла я, бажаючи все пояснити, але він перебив мене, перш ніж мені вдалося це зробити.

— Та яка зараз різниця, які в тебе були причини? Нічого не здатне змінити того, що після всього цього обману я більше ніколи не зможу довіряти тобі!

Йога слова ранили мене, як порізи гострим лезом по шкірі, але я не могла не визнати того факту, що я заслужила на таке ставлення. Накопичуючи брехню, я жодного разу не задумалась про те, як себе почуватиме сам Ілля, коли дізнається правду.

— То це кінець? — спустошено запитала я.

— Боюсь, що так, — пригнічено промовив він.

Сенсу продовжувати цю розмову не було, адже я розуміла, що в тому стані, у якому Ілля знаходився в той момент, мені б не вдалося ні пояснити йому свої дії, ні переконати залишитися.

Я мовчки відійшла до вікна, спершись руками на широке підвіконня, а вже менш ніж через хвилину він підвівся з крісла та вийшов з вітальні.

Цілковите усвідомлення того, що щойно сталося, прийшло до мене лише тоді, коли за Іллею зачинилися вхідні двері. По моїм щокам полилися гіркі сльози, коли я зрозуміла, що втратила коханого.

Я залишалася одна. Знову. І було дуже схоже, що цього разу назавжди.