Розділ 11 (Ілля)

Щойно за Катею зачинилися двері, я задумався про те, що ж мені робити весь той час, протягом якого вона буде знаходитися на зустрічі. Відповідь прийшла досить швидко, коли я побачив у вітальні полицю, заставлену різними книгами.

Пробігши поглядом по назвах творів, я зупинив свій вибір на «Сяйві» Стівена Кінга, яку сміливо міг назвати своєю улюбленою історією цього автора. Зручно вмостившись у м’якому кріслі, я почав читати.

Але на п’ятій сторінці книги у двері гучно постукали. Звісно ж, я подумав, що це Катя забула щось важливе та повернулася, щоб забрати цю річ. Саме тому я поспішив до дверей і без вагань відчинив їх, навіть не глянувши у вічко. А даремно, оскільки на порозі стояла не Катя, а якийсь незнайомий чоловік.

— Де вона? — вимогливо запитав він, нахабно зайшовши досередини, навіть не спитавши дозволу.

— Хто ти взагалі такий, щоб так безцеремонно вриватися сюди та вимагати зустрічі з Катею? — не зміг стримати свого обурення я.

— Хто я такий?! Я людина, завдяки якій Катя зараз має все це, — він змахнув руками, очевидно, вказуючи на квартиру. — Я надто багато вклав у цю дівчину, щоб зараз вона так просто зникала, ставлячи мене в край незручне становище. То де вона? І хто ти такий?

Я абсолютно не розумів, про що говорив цей чоловік, але мав непохитний намір розібратися, що ж усе-таки відбувалося.

— Я зустрічаюся з Катею і дуже хочу знати, що ти маєш на увазі, говорячи, що «надто багато вклав» у неї. Вона ж проста продавчиня!

Чоловік голосно зареготав, хоча в моїх словах не було й натяку на жарту. Нарешті заспокоївшись, він, наче господар квартири, пройшов на кухню, дістав з однієї з тумбочок дорогу пляшку коньяку, налив напій у стакан, що стояв поруч, і майже одразу ж осушив його. Я ж увесь цей час спостерігав за ним з широко розплющеними очима, не знаючи, що робити. І коли моя рука врешті потягнулася до телефону, щоб зателефонувати Каті та повідомити їй про незваного гостя, він несподівано заговорив, звертаючись скоріше сам до себе, ніж до мене:

— То от, що вона робила весь цей час. Дівчинка вирішила приміряти на себе чуже життя... — чоловік зневажливо пирхнув.

— І що це має означати?

Чоловік перевів на мене погляд темно-карих очей, який був сповнений презирства та жалю.

— Невже ти справді ні про що не здогадуєшся?

— Про що ж це я, цікаво, не здогадуюсь?  — запитав я, відчуваючи, що через цю ситуацію починаю втрачати терпіння.

— Про те, що весь цей час Катя дурила тебе. Ніяка вона не продавчиня, хлопче. Ця дівчина має досить успішну кар’єру співачки, а ти… Схоже, ти просто її спосіб оклигати після того, як вона розійшлась зі своїм колишнім.

Подумки повертаючись у минуле, я справді пригадав, що Катя частенько щось наспівувала, і її голос справді був дуже приємним, але все ще відмовлявся вірити, що вона весь цей час обманювала мене щодо роду своєї професійної діяльності. Та й те, що Катя могла використовувати мене, щоб забути колишнього, було так не схоже на ту дівчину, яку я знав і кохав…

— Це все неправда…

— Правда. Я це точно знаю, оскільки є її продюсером. Я той, хто зробив з бідної дівчинки з маленького містечка Каті Шаблюк справжню зірку Катю Соловейко. Хочеш переконатися в моїх словах? Зайди в інтернет!

Чоловік допив коньяк, а тоді залишив квартиру, оскільки, очевидно, зрозумів, що та, з ким він прагнув поговорити, не збирається з’являтися. Щойно двері за ним зачинилися, я одразу ж дістав з кишені джинсів телефон, увімкнув додаток «Google» і ввів у пошуку «Катя Соловейко». Після декількох секунд завантаження на екрані з‘явилася фотографія привабливої дівчини з густим темним волоссям і яскравим макіяжем. І вона була такою схожою на мою Катю.

Проте я відмовлявся вірити в те, що все це правда, поки не почую це від неї самої.

Саме тому мені не залишалося нічого іншого, окрім як сісти в крісло у вітальні та чекати її повернення, після якого всі крапки над «і» будуть розставлені.