Розділ 9

Цього року зимові свята наступили несподівано, чого раніше зі мною не бувало раніше. Я абсолютно не помітила моменту, коли прийшла найхолодніша пора року. Думаю, однією з причин цього була погода, яку аж ніяк не можна було назвати грудневою, але цей фактор точно не був головним. Основною ж причиною було моє заглиблення в самоаналіз, щоб розібратися у власних почуттях і зрозуміти, що насправді мені потрібно для щасливого життя. Ця задача була вкрай непростою та займала багато часу, але результат, безсумнівно, був вартий усіх витрачених зусиль.

Усвідомлення того, що на календарі вже двадцяті числа грудня, прийшло до мене лише тоді, коли під час одного з наших побачень Ілля заговорив про святкування Нового року.

— Мої мама з татом дуже засмучені, що Ніна не зможе приїхати додому на свята, тож я думав… Катю, мої батьки вже давно хочуть познайомитися з тобою, тож чи не погодишся ти поїхати зі мною до Кременця на Новий рік? — запитав Ілля, а тоді поспішно додав: — А Різдво ми можемо відсвяткувати з твоєю родиною.

Його слова були цілковитою несподіванкою для мене. До цього моменту я навіть не здогадувалась, що він розповів про мене своїм батькам, але це відкриття було надзвичайно приємним, адже воно демонструвало те, наскільки серйозно він ставиться до наших стосунків.

Ідея провести разом зимові свята одразу ж сподобалася мені. Крім того, що ми проведемо більше часу разом, то я ще й побуваю в його рідному містечку та познайомлюсь з батьками. Знаю, що деяких людей дуже лякає знайомство з сім’єю їхньої другої половинки, але я ніколи не була однією з таких.

Проте я також усвідомлювала всю важливість такого кроку. Знайомство з батьками однозначно було переходом на новий, значно серйозніший рівень стосунків, оскільки при комунікації з людьми, що дали життя та виростили твою другу половинку, ти дізнаєшся більше про неї та пізнаєш її з нового боку.

Ввечері я розповіла про цю ідею бабусі, тьоті та дяді. Вони одноголосно прийшли до висновку, що ця затія просто прекрасна, і вже не могли дочекатися того моменту, коли зможуть познайомитися з Іллею, про якого я так часто розповідала впродовж останнього місяця. Крім того, він був першим кавалером, якого я збиралася привести до цієї квартири та представити родині, оскільки Віктор (єдиний чоловік за все моє життя, стосунки з яких можна назвати по-справжньому серйозними) ніколи не виявляв жодного бажання поїхати зі мною до Дубна. Коли ми були разом, це здавалося мені незрозумілим, але зараз усе стало на свої місця…

***

Рано вранці тридцятого грудня Ілля вже чекав мене на автовокзалі. Ми домовилися зустрітися там за чверть години до відправлення маршрутки до Кременця, але я запізнилася на десять хвилин. Звісно ж, це трапилося не навмисно, а через прикре співпадіння: фен вирішив зламатися саме в цей день і саме тоді, коли я взяла його до рук. І поки дядя Гриша взявся розбиратися у тому, що сталося з цим електроприладом, мені довелося шукати спосіб швидко висушити волосся, оскільки час минав, а з мокрою головою взимку виходити не можна було в жодному разі.

Я боялася, що Ілля буде злитися на мене через непунктуальність, але він щиро запевнив, що все гаразд.

— Нічого ж страшного не відбулося. Маршрутка ще не поїхала, тож причин для хвилювання немає.

— Але ж ти був змушений стояти тут на самоті та мерзнути… — пробелькотіла я, відчуваючи свою провину.

— Замерзнути мені не дозволило це, — Ілля вийняв з рюкзака термос і продемонстрував мені.

Я просто не могла не всміхнутися у відповідь. Я навіть не здогадалася, що можна взяти з собою якийсь гарячий напій, а він передбачливо подумав про холод і зробив це.

— Який же ти передбачливий.

— Так-так, я такий, — промовив Ілля, надаючи своєму обличчю жартівливо-гордого виразу.

Я засміялася, а тоді поцілувала його. Було так добре просто бути поруч з ним, так що хотілося продовжити цей момент якомога довше, але, на жаль, це не було можливим через те, що маршрутка мала ось-ось рушати, тож довелося швидко зайняти своє місце в транспорті.

Дорога з Дубна до Кременця тривала близько сорока хвилин, але цей час пролетів непомітно завдяки захоплюючій розмові з Іллею. Хоча, скажу чесно, нам ніколи не було нудно разом. Завжди знаходилася тема, яку було цікаво обговорити кожному з нас.

Зупинка маршрутки виявилася зовсім поруч з будинком, у якому виріс Ілля, тож нам не довелося далеко йти.

Батьки Іллі одразу ж сподобалися мені. Щойно я їх побачила, стало очевидно, що Павло та Віра Бойки були одними з тих рідкісних подружь, які змогли зберегти любов, взаєморозуміння та повагу навіть після багатьох років, що були проведені разом. На жаль, багато чоловіків і жінок з часом стають чужими один одному, але ці люди продовжували кохати одне одного навіть після чотирьох десятиліть спільного сімейного життя.

— Рада нарешті познайомитися з тобою, Катю! — радісно вигукнула пані Віра та обійняла мене, наче ми були знайомі вже протягом багатьох років.

На диво, я не відчула навіть краплі ніяковості, а лише теплоту, яку випромінювала ця трохи пухкенька, мила жінка з довгим русявим волоссям, заплетеним у косу. Ні на секунду не завагавшись, я обійняла її у відповідь.

— Навзаєм, пані Віро…

— Ой та навіщо це офіційне «пані»? Для тебе я просто Віра.

— Гаразд, Віро, — погодилася я, хоча подумки продовжила так називати цю жінку.

Тоді відбулося привітання і з татом Іллі, що виявилось таким же легким і невимушеним. Незважаючи на те, що цей високий худорлявий чоловік виглядав слабким, але його обійми виявилися міцними.

— Катю, твоє обличчя здається мені дуже-дуже знайомим, — несподівано промовила мама Іллі, пильно вдивляючись у мене своїми світло-сірими очима.

Почувши ці слова, я відчула, як усередині мене з’являється жахливе відчуття паніки.

Погоджуючись на поїздку сюди, я навіть ні на мить не задумувалась, що батьки Іллі можуть впізнати в мені відому співачку. А якщо це станеться, то мою брехню буде викрито. От же ж халепа!