Розділ 3

У нас з двоюрідним братом завжди були дуже гарні стосунки.

Я добре пам’ятаю, як на дитячому майданчику мене ображало двійко хлопчаків, а Олег почав захищати мене, хоч і був меншим за них. Тоді він повернувся додому з синцем під оком, але як справжній герой.

А коли мої батьки загинули в пожежі, Олег позитивно ставився до того, що я почала жити у їхній сім’ї, незважаючи на те, що це спричиняло для нього певні незручності.

Саме тому я не могла просто спостерігати за тим, як мого двоюрідного брата щось дуже сильно тривожило (я настільки добре його знала, що могла з цілковитою впевненістю сказати, що це справді було так), тож підійшла до нього з непохитним наміром з’ясувати, у чому справа, і допомогти розібратися з проблемою, якою б складною вона не була.

— То що трапилось? — запитала я, сідаючи напроти Олега за круглим кухонним столом.

— Що ти маєш на увазі?

— Твою тривогу можна відчути навіть за декілька кілометрів, тож навіть не намагайся переконати мене, що в тебе все добре, й одразу розкажи, що сталося.

Двоюрідний брат зробив великий ковток кави, запашний аромат якої повністю охоплював кухню та навіть долітав до інших кімнат, очевидно, налаштовуючись на непросту розмову, а тоді розповів:

— Ти ж пам’ятаєш Ніну?

— Звісно ж, — підтвердила я, починаючи нервуватись.

Таку дівчину просто неможливо забути. У неї було зелене волосся та дуже запальний характер, так що вона ніколи не могла всидіти на одному місці та завжди влаштовувала довкола себе шоу. Спершу мені було важко зрозуміти те, чому Ніна вирішила зустрічатись зі спокійним і абсолютно звичайним Олегом, але все стало ясно, коли я побачила їх обох разом.

Влітку вони їздили на екскурсію до Києва, тож я просто не змогла не скористатись такою можливістю познайомитись з коханою свого двоюрідного брата, так що наполягла на зустрічі з ними в одному з численних затишних кафе, що розташовувалося на Подолі. Балакаючи з ними, я зрозуміла, що спокійний і врівновжений Олег та енергійна й непосидюча Ніна, наче Інь та Ян, ідеально доповнювали один одного, утворюючи бездоганну гармонію.

— Ніна їде до Італії. Їй запропонували дуже вигідну роботу у Флоренції. Було б справжнісінькою дурістю відмовлятись від такої пропозиції, тож вона погодилась.

Я нахмурилась.

— Не розумію, у чому полягає проблема. Це ж прекрасно.

Олег важко зітхнув.

— Та як ти не розумієш, що проблема полягає в тому, що нас розділятиме понад дві тисячі кілометрів, — роздратовано сказав він. — До того ж, я боюсь, що Ніна вирішить переїхати туди назавжди, хоча поки що про це не йде мова. Не думаю, що ми зможемо впоратися з таким серйозним випробуванням…

— Ви не перша та не остання пара, яка з цим зіштовхується, — перебила його я, бо була просто не в змозі це слухати. — Так, для деяких це справді виявляється надто складним, але ж є й ті, які зберігають своє щастя, незважаючи на будь-яку відстань. Отже, не смій так просто опускати руки. За кохання потрібно боротися!

— З яких пір ти стала експертом у питаннях кохання? — з неприхованим скептицизмом у голосі запитав Олег.

— А хто у твоєму десятому класі допоміг тобі знайти правильний підхід до тієї красуні з паралельного класу?

Я всміхнулася, згадуючи, як у той день двоюрідний брат повернувся додому, сяючи як нова копійка, і за обідом похвалився мені, що йому вдалось таки запросити її на побачення та отримати згоду.

— Її звали Аліса, чи не так?

— Аліна, — виправив мене Олег. — І врешті-решт вона виявилась цілковитою дурепою, тож у нас усе закінчилось уже на першому побаченні.

— Ну цього я не могла передбачити, бо особисто не була знайома з цією дівчиною, — я знизала плечима, а тоді з насмішкою додала: — Тільки чула твої оди до її неземної вроди.

Декілька секунд двоюрідний брат намагався вдавати, що ображається, але тоді все-таки не стримався та щиро розсміявся. Я приєдналась до нього та пригадала наші численні посиденьки на цій кухні. У ті роки Олег докладав усі зусилля, на які був здатний п’ятнадцятирічний хлопчак, щоб підбадьорити мене та допомогти боротися з депресією, за що я йому все ще невимовно вдячна.

— Якщо це справжнє кохання, то ти не можеш облишити його просто так. Такий дар отримує не кожен, тож цінуй і бережи те, що маєш, — сказала я, пильно дивлячись у карі очі двоюрідного брата. — Вам неодмінно потрібно зустрітися та поговорити про все докладно.

Олег повільно кивнув.

— Ти маєш рацію, Катю. Сьогодні брат Ніни Ілля влаштовує їй прощальну вечірку. Ми підемо туди. Я мушу встигнути поговорити з нею до від’їзду, поки не стало надто пізно.

Мені сподобався бадьорий настрій двоюрідного брата, але один нюанс у його словах усе-таки напружив мене.

— Ми? — перепитала я.

— Саме так. Мені просто необхідно залишатися рішучим, так що без моральної підтримки аж ніяк не обійтись.

Чесно кажучи, я була налаштована залишитись сьогодні вдома та подивитися якийсь легкий фільм, але в такій ситуації відмовити Олегові було просто неможливим, тож я пішла з ним на ту вечірку, навіть не здогадуючись, що вона змінить усе моє життя.