Розділ 2

У перші хвилини після пробудження я відчувала певну дезорієнтованість, адже ніяк не могла зрозуміти, де знаходжусь. Лише декілька останніх миттєвостей до розплющення очей видалися солодкими — на межі сну та пробудження, коли тіло знаходилося в стані приємної млості, а розум, неначе сп'янілий, дозволяв собі вірити нереалістичним фантазіям, які мимоволі, як те часто буває вранці, поставали перед очима. У них світ здавався простим, та і я була чимось натхненна.

Лише коли сон остаточно залишив мене, я впізнала свою колишню кімнату та згадала події минулого дня. У той же момент повернувся душевний біль. Я заплющила очі знову та, затамувавши подих, навмисно взялася переглядати в уяві діафільм з найболючіших картин попередніх днів, у подробицях згадала все, що найбільше хвилювало. Це в деяких випадках необхідно, як ліки хворому. Подумайте, найнеприємніше в пробудженні — це контраст між безтурботністю сну, в якому душа була вільна бути розслабленою, та тим тягарем, що падає на неї зі згадуванням реальності. Контраст. Між попередньо позитивним та віднині негативним. Тож я з дитинства навчилася робити навпаки. Як тільки дозволяла бадьорість мозку, я подумки поринала в найглибші западини свого горя, старанно згадувала його найтемніші куточки, щоб потім, підпливши до поверхні, зрадіти сонцю. Душа не любить довго страждати — згадавши усе найрозпачливіше, вона починає шукати чогось хорошого. Розумієш, що воно в житті ще залишилось, починаєш рівніше дихати.

Коли мені стало трохи легше, я подивилася навколо. У кімнаті панувала атмосфера чогось рідного, того, що нагадувало про зовсім інші часи, які, дивно, хоч колись і тривали довго та здавалося, що їм не буде кінця, змінилися на інші й майже забулися. Серце сильно забилося: я побачила привидів колишніх, ще юнацьких мрій та прагнень, умить згадалися тодішні уявлення про життя, нескінченні думки та фантазії, що супроводжували мене упродовж часу, проведеного тут. В пам'яті поставали найхвилюючі моменти юності, і згодом я замислилася над тим, що життя — це дещо більше, ніж сьогоденні турботи: настроїв та уявлень про ідеали може бути більше, ніж ті, що панують у твоїй голові зараз. У мене стільки всього було, а я про це все просто забула.

Це справило на мене двояке враження. Мою душу здавлював смуток від згадки тої дитинної залежності від обставин, якій я тут ще піддавалася та через яку тут знову опинилася. У порівнянні зі свободою дорослого життя, у якому ти звик бути  своїм єдиним керівником та через що справді відчуваєш себе більш вільним, ніж був у дитинстві, не надто приємне відчуття. Але з іншого боку — щось цікаве, загадкове, із запахом нового відкриття для душі, крилося в цих рідних стінах, які в описані моменти спрацювали не гірше машини часу.

Мабуть, я б могла весь день просто сидіти та жаліти себе або й далі роздумувати над своїм непростим життям, якби не страшенний голод. І не дивно, адже востаннє я їла ще в Києві, до того, як дізналася всю правду про Віктора.

Коли я увійшла на кухню, там уже зібралась уся моя родина: бабуся Женя, тьотя Оксана, дядя Гриша та на два роки молодший двоюрідний брат Олег.

Найбільше я боялась, що вони не будуть раді моєму несподіваному приїзду, але, на щастя, цього не трапилось. Мене зустріли дуже тепло: спершу міцно обійняли, а тоді посадили за стіл, запропонувавши щедрий сніданок. Я, звісно ж , з радістю взялась за смачні страви, серед яких були і сирники з малиновим варенням, і яєчня з помідорами та ковбасою, і грінки, і млинці з солодким домашнім сиром… Загалом, хотілось з’їсти все й одразу.

Як же я була рада, що родичі не питали мене про те, що сталось між мною і Віктором. Поки я ще не була готова зізнаватися, що стала жертвою альфонса, бо відчувала нестерпний сором.

— Тьотю Оксано, ти сьогодні зайнята? — запитала я, доїдаючи вже третій сирник.

Жінка похитала головою, тряхнувши коротким кучерявим темно-рудим волоссям.

— Ні, увесь цей тиждень я вільна від роботи. А що?

— Просто хотіла попросити тебе перефарбувати моє волосся, щоб не привертати небажаної уваги.

— Думаєш, цього буде досить? — втрутився в нашу розмову Олег.

— Якщо я ще й відмовлюсь від свого звичного яскравого макіяжу, то так.

Олег задумався, але не знайшов, що тут можна було заперечити, тож просто знизав плечима та продовжив наминати яєчню.

— То що? — знову звернулась я до тьоті.

— Добре, — жінка всміхнулась. — Який колір обираєш?

***

Вже через декілька годин я стояла перед дзеркалом у ванній кімнаті та не впізнавала дівчину у відображенні. Я звикла бачити себе в образі брюнетки з перчинкою, а не білявки без макіяжу. Прийняти нову себе, очевидно, буде нелегко, зате тепер я точно не буду мішенню для небажаних поглядів людей, яким відома співачка Катя Соловейко.

Не знаю, скільки б ще я провела часу біля дзеркала, якби не телефонний дзвінок від продюсера. Мені так сильно хотілось у той момент проігнорувати його, проте я все ж розуміла, що повинна взяти слухавку та пояснити свою відсутність на зйомках реклами, у якій повинна була брати участь у цей день.

— Алло…

— Доброго ранку, Катрусю! Хотів запитати, чи ти ще далеко від місця зйомок?

Іван Романович говорив гіперболізовано добрим голосом. Очевидно, він у цей момент був не один, тож увімкнув режим найкращого продюсера у світі.

— Доброго ранку! З особистих причин я не зможу бути присутньою на зйомках, але можете запевнити замовників, що я компенсую всі збитки за свою відсутність.

— Але як же так, Катрусю? — Іван Романович гнівався, але докладав усіх зусиль, щоб не демонструвати цього.

— І ще Ви повинні знати, що я беру паузу в творчості. Дуже наполегливо прошу поставитись до цього з розумінням.

Очікуючи бурхливої реакції на цю заяву, я завбачливо поклала слухавку та заблокувала номер продюсера. Так, у той момент я, об'єктивно кажучи, діяла вкрай незріло, утікаючи від неприємної розмови, але в той момент я просто не могла змусити себе вчинити інакше.