Глава 11. Випробувальний термін

Глава 11. Випробувальний термін

Таміла

– Але так, як ми з вами і домовлялися, можу взяти вас своїм помічником, Таміло Володимирівно, – з зухвалою посмішкою продовжує дивитися на мене та упиватися моєю розгубленістю, спокійно п'ючи каву.

– Я… ви… мене прийнято? – перепитала я здивовано.

– Так. Я зроблю запит у відділ кадрів, щоб вас прийняли на роботу і зробили все необхідне для забезпечення вашого працевлаштування.

– Дякую, – тихо мовила я, тамуючи справжні свої емоції та неперевершену радість.

– Але майте на увазі, я не терплю запізнень і невиконання своїх зобов'язань відповідно посаді.

– Так, звісно. Я зрозуміла, – кивнула та злегка посміхнулася, радіючи такому повороту подій. – Коли я можу приступати?

– Зараз.

– Зараз? – здивовано запитую начальника.

– Так. У вас сьогодні починається випробувальний термін.

– Ааа… ясно, – мовила я спантеличено.

Ігор Миколайович дістав із шухляди купу папок і передав їх мені.

– Ось. На сьогодні це – ваша робота. Прочитайте, проаналізуйте, упорядкуйте, співставте, зробіть позначки, що вам не зрозуміло, а що повністю зрозуміло. Потім зробите звіт, з чим впоралися, а з чим ні. Що буде не достатньо зрозуміло, я поясню. На все про все у вас є три години.

– Що? Три години? – я вирячила очі, подивившись на купу папок, яких тут було з десяток.

– Вас щось не влаштовує?

– Ні-ні, все влаштовує, – без роздумів відповіла.

– Чудово. Тоді приступайте до роботи. Беріть папки і ходімо. Я вам покажу ваше робоче місце.

– Добре. 

Я зробила так, як мені було велено. Взяла папки та пішла за чоловіком. Ігор Миколайович пішов не до виходу з кабінету, а зайшов в інші двері, які були розташовані поруч. Там знаходився невеличкий кабінет, проте повністю обладнаний всім необхідним для роботи і достатньо освітлений. В кабінеті було аж два вікна, одне з яких виходило на сонячну сторону, а інше на вулицю. Посередині стояв робочий стіл, а на ньому робочий ноутбук. На стіні висіла шафа для необхідних робочих документів. І все було б нічого, якби Ігор Миколайович з певним попередженням не сказав мені:

– Три години починають свій відлік.

Тон чоловіка пройшовся по моєму тілі з небезпечною загрозою. Фактично я ще не працевлаштована, тому з легкістю могла б розвернутися і піти. Але я не могла це зробити. Мені потрібна робота, тому буду триматися за неї, як за рятівне коло. 

Поки що не усвідомлюю як буду працювати з чоловіком, на якого моє тіло реагує незрозумілим мені чином, але намагатимусь ігнорувати таку реакцію, наскільки це можливо.

Ось він дивиться на мене, а в мене щоки горять, руки тремтять і ноги підкошуються. Чи то я його до такої міри боюсь, чи що це зі мною? Пам'ятаю, що відчувала подібні емоції до хлопця, який мені подобався ще тоді, коли мені сімнадцять було. А зараз… просто шквал емоцій навіть від його погляду. Прискіпливого, пильного і зацікавленого погляду. 

Та тобі ж двадцять вісім, Таміло! Що з тобою? Відчула себе молодою дівицею, на яку дивляться гарненькі хлопці? Так, не сперечаюся, що Ігор Миколайович симпатичний чоловік, але… Він твій начальник. Навіть не мрій!

Директор вийшов з мого кабінету, а я зітхнула з полегшенням. Нарешті довгоочікувана свобода від його пронизливого погляду. Дозволила собі детальніше розглянути приміщення, яке називатиметься моїм робочим місцем. Можна сказати, що кабінет невеличкий, проте досить компактний. Тут немає нічого зайвого, лише те, що стосуватиметься моєї роботи. На столі поряд з ноутбуком стоїть принтер, певно, щоб навіть з кабінету не виходила за цілий день. Але мене влаштовує. Я хоч і не дуже люблю сидячу роботу, проте мушу скоротися долі і виконувати свої обов'язки відповідно до посади. А посада в мене поки що незрозуміла. Знаю лише, що я працюватиму помічницею директора. Проте, що конкретно я буду робити? Невже лиш вивчати та аналізувати документи? Ну, що поробиш? Як я завжди кажу, будь-яку роботу потрібно виконувати. Навіть найнуднішу. 

Сіла за стіл та почала вивчення різної документації, яка в основному складалася з цифр. Це були аналітичні матеріали справи компанії за весь проміжок часу, що вона почала працювати. І мушу визнати, що навіть незначні, але фірма має успіхи протягом невеликого періоду часу. А це означає, що вона досить рентабельна та має хороші перспективи. Кількість клієнтів збільшується з кожним днем, а відгуків про компанію стає все більше позитивних. Приємно це пізнавати навіть такому новачку, як я.

За вивченням документів навіть не помітила як минули три години. Підняла голову та подивилася на годинник і здивувалася. Було вже близько другої години дня, а Ігор Миколайович не заходить і не цікавиться станом моїх знань. 

Несподівано почувся стукіт у двері. Проте в інші двері, а не ті, що ведуть до кабінету Ігоря Миколайовича. І як я їх раніше не помітила? Можливо, через незліченну харизму чоловіка навіть не розуміла, де знаходжуся і що відбувається навколо.

– Таміло Володимирівно, – зайшла до кабінету Ліза. – Ігор Миколайович пішов на обід і сказав, щоб я вам передала також іти на обід.